Меню

Чернівці, 58032, вул. Перша Приміська 3
+38 (098) 715 01 81
booksxxi@gmail.com

Дроздовський Ґеорґ

Дроздовський Ґеорґ

Ґеорґ Дроздовський (21 квітня 1899, Чернівці — 24 жовтня 1987, Клаґенфурт, Австрія) – німецькомовний поет, прозаїк, драматург, журналіст, перекладач, автор буковинського походження.

Народився майбутній письменник в сім’ї австрійського офіцера, капітана 22-го піхотного полку, який рано помер, залишивши молоду дружину з малолітнім сином. Сімейне виховання і літа науки Ґеорґа відзначалися строгістю: католицька школа св. Марії в Чернівцях, домашня освіта під опікою бабусі в Радауцах, пансіон учительського інституту, після чого він вступив до Другої української гімназії, де існували паралельні німецькі класи.

Витоки роду Дроздовських беруть свій початок по матері – від лотаринзьких ткачів, а по батькові – від дрібної польської шляхти з околиць Кракова. Подібна етнічна суміш вважалася цілком звичною для багатонаціональної Дунайської монархії.

Як і належить «старому австрійцеві», Ґеорґ Дроздовський служив у кайзерівському війську й під час Першої світової війни був прапорщиком у складі 12-го полку польової артилерії, що воював на італійському фронті. В листопаді 1918 р., повертаючись через Відень у Чернівці, коли війну було вже програно й імперія розпалася, він прийшов у воєнне міністерство, щоб здати касу своєї батареї в сумі 1245 крон. Генерал, що сидів ще, мабуть, за звичкою, у своєму кабінеті, вельми здивувався, коли молодий офіцер, що світився від голоду, відрапортував йому по всій формі про мету своїх відвідин. Однак був складений відповідний документ, завірений печаткою колишнього воєнного міністерства зниклої вже держави. Чесність – це також одна з прикметних рис «старого австрійця».

Після війни і з приходом на Буковину нових володарів життя стало сутужнішим. Ґеорґ Дроздовський мріяв про студії медицини, проте ця мрія в злиденній повоєнній реальності була нездійсненною, отож він влаштовується службовцем банку. Водночас – як культурний оглядач німецькомовних чернівецьких газет «Allgemeine Zeitung» і «Deutsche Tagespost» – активно займається журналістикою.

Драматичним зламом у біографії письменника, як і в житті багатьох інших буковинців німецької національності, стало примусове переселення «додому в рейх», проведене в 1940 р. за пактом Ріббентропа-Молотова.

Після прибуття в Німеччину Ґеорґа Дроздовського було інтерновано в табір для переміщених осіб, а згодом відряджено на службу в Центр обліку та реєстрації переселенців у Ліцманштадт (Лодзь), де в його обов’язки входило ведення обширної картотеки. Там він пробув якийсь час на правах неблагонадійного переселенця, а відтак його вдягли в мундир старшого фельдфебеля «люфтваффе» й відправили в Заґреб, де він прослужив до кінця війни.

Після краху гітлерівського режиму Ґеорґ Дроздовський оселився у Клаґенфурті, старовинному австрій-ському місті, яке чимось нагадувало йому Чернівці. Тут він довгий час працював редактором культурного відділу газети «Volkszeitung», провідним театральним критиком (йому належить також цікаве дослідження про буковинський театр), співробітничав на радіо. Клаґенфуртський період виявився найбільш плідним у творчому сенсі: він видає поетичні книги «Каменярський сад»(1957), «Із запечатаним наказом» (1963), «Плин піску в пісковім годиннику» (1965), «Ефета: Поезії. – Справа Ноя» (1969), «Закарбовано на стіні» (1972), «Оглядаючи свої окуляри» (1979), «Сліди Твоїх кроків» (1981) та ін.

Ґеорґу Дроздовському належать також декілька книг гумористично-пародійних пісень і віршів у стилі т. зв. «бенкельзангу» («Великий Божий звіринець», 1959; «Хитромудрощі», 1975 та ін.). Це балади, байки, притчі, «жорстокі» романси, «морітати», віршовані анекдоти тощо. В такому ж веселому й дотепному ключі – нерідко з елементами удаваного жаху, награних романтично-готичних ефектів або й щемкої туги, настояної на спогадах далекого дитинства, – витримано й деякі його прозові книги – «Блоха у вусі – колючка в серці: Серйозні та смішні історії» (1965), «Військова музика: Історії в мажорі та в мінорі» (1967), «Сезам, відкрийся! Історії в сутінках» (1983), «Читати, коли заголосить сова» (1985).

Водночас письменник інтенсивно працює і в драматичних жанрах. Свої перші одноактні п’єси він створив ще у Чернівцях. Вони були даниною його захопленню театром, яке не згасало в ньому впродовж цілого життя. У повоєнний час була написана низка драм і радіоп’єс, які ставилися на кону Клаґенфуртського театру й транслювалися по австрійському радіо, переважно на мотиви традиційних сюжетів біблійного та античного походження («Привид і гра», «Одіссея. Пісня ХХХ», «Танок мертвих», «Лист звідкілясь», «Парафраза про трьох волхвів», «Легенда про Мартіна» тощо).

Неабиякий хист продемонстрував Ґеорґ Дроздовський також і в царині художнього перекладу. Будучи з дитинства поліглотом, чому немало сприяла поліетнічна атмосфера міжвоєнних Чернівців, він активно популяризував у німецькомовному світі польську й особливо румунську літературу. Його талановиті антологічні добірки поезій Міхая Емінеску, Ґеорґе Кошбука, Тудора Арґезі, Васіле Войкулеску, Іона Пілата та інших румунських поетів на сторінках австрійських, німецьких та швейцарських періодичних видань принесли йому славу одного з найкращих знавців та незрівнянних інтерпретаторів румунського красного письменства. Окремими виданнями в його перекладах виходили поетична збірка Лучіана Блаґи «Пори року душі» (1963) та роман Вінтіли Горії «Там навіть сяють зорі» (1957).

В 1984 р. побачила світ книга Ґеорґа Дроздовського під назвою «Тоді в Чернівцях і довкола: Спогади старого австрійця». Як видно вже із самого заголовка, це твір про Буковину, про те, якою вона запам’яталася письменникові очима серця. Автор намагається в ній «уберегти від забуття те, що через кілька років уже майже нікого не цікавитиме, стерте з пам’яті й поглинуте часом». У передмові він зазначає, що «тут ідеться не про точні дати, не про кількість населення і площу обжитої території. Значно важливіше для мене показати співжиття, здруженість, в якій нам жилося, аж поки хвиля європейського варварства не накрила й цей маленький простір, що звався Буковиною. Тут розповідається про те, як проживали пліч-о-пліч шість національностей, як вони справлялися зі своїми щоденними турботами, намагаючись бути Заходом на Сході, себто стояти під знаком культури, що була європейською».

До останніх днів не випускав письменних перо зі своїх невтомних рук. Його земний шлях завершився 24 жовтня 1987 р. на 89-му році життя. За свою багатогранну творчість він був удостоєний літературних премій Ніколауса Ленау (1957), Теодора Кернера (1962), премії за заслуги федеральної землі Каринтія (1979) та премії Андреаса Ґріфіуса (1982). В 1965 р. йому було присвоєно почесне звання професора.

Біографічну довідку підготовано за матеріалами післямови Петра Рихла «Я все ще вірю, що Орфей співає».


Книги автора
ТОДІ В ЧЕРНІВЦЯХ І ДОВКОЛА. СПОГАДИ СТАРОГО АВСТРІЙЦЯ