Меню

Чернівці, 58032, вул. Перша Приміська 3
+38 (098) 715 01 81
booksxxi@gmail.com

Реаль Ґрізелідіс

Реаль Ґрізелідіс

З французької переклала Ірина Собченко

Ґрізелідіс Реаль (Grisélidis Réal; 1929-2005), «письменниця, художниця, повія» - як за її бажанням викарбувано на надгробку, – прожила яскраве і сповнене подій життя. Випускниця Цюрихської школи мистецтв  уперше почала займатись проституцією у 1961 році у Німеччині, аби прогодувати своїх чотирьох дітей. Їй довелось пережити арешт за торгівлю маріхуаною і перебування у в'язниці. Ставши спершу неминучим засобом виживання у вкрай скрутному становищі (жінка опинилась без документів і грошей у чужій країні з двома дітьми), проституція стає для Реаль полем політичної та соціальної боротьби. У 70-х роках Ґрізелідіс Реаль вступає в активну боротьбу за права повій як учасниця «Революції повій» у Франції. Важливим завданням для Ґрізелідіс Реаль була соціальна реабілітація проституції, визнання її ролі як практики, котра має свою цінність.

У 70-х роках на хвилі активної боротьби за права повій Ґрізелідіс Реаль  долучилась до створення асоціації працівниць сфери сексуальних послуг «Аспазія», правозахисної ініціативи, що нині надає допомогу секс-працівникам і сприяє їх солідарності. Вдаючись до різноманітних спроб виведення проституції зі сфери соціального табу – від письменництва, театру та поезії до створення документального архіву із дослідження проституції і вже згадуваного політичного активізму, у який борчиня за права повій вкладала усі свої сили і заощадження – Реаль втілює свої погляди у своєрідну форму практичної філософії. Вказуючи на свою професійну діяльність, вона часто називає себе «перипатетикинею» (фр. «péripatéticienne» має розмовне значення «повія», від грецького «περιπατέω» - прогулюватися, звідси ж назва давньогрецької школи послідовників Арістотеля - перипатетиків). Проституція для Ґрізелідіс Реаль стає універсальною метафорою - життя, протесту, революції, творчості, людяності, - і водночас формою «турботи про себе». У своїх текстах вона часто пише «Повія», «Проституція» з великої літери, вбачаючи у цих поняттях не бунт заради епатажу чи «ляпас громадському смаку», а потужний акт емансипації. Якою мірою постать Реаль вплинула на рівень суспільно-політичної дискусії, можна переконатися навіть з огляду на той факт, що, попри полеміку, підняту консервативними колами, у 2009 році було перепоховано на Кладовищі Королів у Женеві, поруч з багатьма славетними швейцарцями, в тому числі з Кальвіном, проти якого вона так затято боролась.

Не менш вагомим внеском Ґрізелідіс Реаль є її тексти, що свідчать про неабиякий письменницький талант. Як це властиво для інтелектуалів-активістів, тексти Реаль є відображенням її  досвіду і переконань. Попри те, що усі вони, в тому числі й перша її повість «Чорний колір» (1974), є автобіографічними, навіть документальними, як дві книги її листування з другом, журналістом і письменником Жаном-Люком Хенніґом, «Уявний клієнт» (1992) і «Сфінкси» (2006), письмо Реаль важко редукувати до жанру «свідчення», адже гротескне поєднання іронічності, емоційності, реалізму, оніризму, мистецького смаку з високим рівнем рефлексії розриває будь-які ідентичнісні рамки і шаблони. У повісті «Чорний колір» вона описує свою втечу до Німеччини на початку 60-х із двома дітьми (усього на той час їх було четверо), яких у неї хоче забрати швейцарська соціальна служба через безробіття і бідність родини (30-літня жінка розлучилась після невдалого шлюбу). Компанію їй складає чорний американський коханець, який страждає від нападів шизофренії, але не полишає спроб штудіювати медицину у Німеччині. Мотив чорного тіла, пристрасного, справжнього, що протиставляється бюргерському «білому» тілу, часто огидному і вихолощеному мораллю, дуже важливий для образного світу Реаль, яка упродовж всього життя часто закохуватиметься у Чорних (з великої літери, як вона постійно позначає національності, походження, кольори), пояснюючи це дитячим спогадом про дбайливого чорношкірого медбрата, що тримав її на колінах у лікарні, коли їй видаляли гланди. Разом з тим, її любов до «чорного кольору» – не стільки потреба в екзотичних фантазіях, скільки пошук спонтанності і щирості поза межами позірно добропорядного буржуазного світу. Приязнь до американських чорних солдат, дружба з циганською родиною, яка пережила нацистські репресії, у подальшому - допомога своїм колегам-повіям та іншим знедоленим і викинутим на соціальні маргінеси людям – ось що надає сенсу життю героїні цієї сповіді, самій Ґрізелідіс, яка неодноразово про це зізнається навіть у найкритичніші моменти життя. Тіло, яке терпить жорстокі побої неврівноважених коханців, хвороби, злидні, опиняється інколи за крок від смерті, є водночас і засобом праці, і інструментом боротьби, і простором письма, і, що вкрай важливо для Реаль – джерелом насолоди і свободи. Оповідь, що має документальну основу, насичена карколомними пригодами: історіями про поїздку за марихуаною чи про переховування від поліції у циганському таборі можна захоплюватись і розважатись, якщо забути про те, що описані і пережиті письменницею події розгортаються у дуже неприязній Німеччині 60-х, де мігранти-нелегали натикаються на переслідування з боку влади і ворожість з боку пересічних обивателів. В історію боротьби за виживання і пристрасті Реаль вплітає низку «портретів» власних клієнтів, яка потім продовжиться у «Бальному нотатнику куртизанки» (2005), виданні її «Чорного нотатника», де вона записувала щось про кожного зі своїх клієнтів. Загалом «Чорний колір» охоплює події з життя Ґрізелідіс Реаль в 60-х: від втечі до Мюнхена з дітьми і божевільним чорношкірим коханцем до історії з марихуаною, через яку на неї спершу чекає кілька місяців у в’язниці, а потім - репатріація до Швейцарії.


Книги автора
ЧОРНИЙ - ЦЕ КОЛІР