Меню

Чернівці, 58032, вул. Перша Приміська 3
+38 (098) 715 01 81
booksxxi@gmail.com

Інший рівень книжки «Будинок із сірників, узятих із різних коробок»

25.04.2019

Роман Євгенії Сенік «Будинок із сірників, узятих із різних коробок» наповнений історіями різних людей і речей. Текст побудований на деталях, діалогах, роздумах, в яких центральним є кут зору оповідачки. Миті, враження, відчуття, пам’ять на рівні рецепторів, кожен крок як новий досвід у пізнанні світу і себе – усе це читачеві транслює головна героїня роману, яка розповідає, ділиться.

Ще краще побачити і відчути все те, про що розповідає героїня Євгенії Сенік допомагає візуальний рівень книжки. Це видання є синкретичним, оскільки поєднало в собі, власне, дві різних книжкових форми. Роман «Будинок із сірників, узятих із різних коробок» проілюстрований художником Сергієм Костишиним у стилі коміксів. Це не графічний роман. Комікси тут створюють додатковий інтерактивний рівень та по-своєму інтерпретують текст. І, звісно, роблять процес читання, знайомства з книжкою ще цікавішим, а самі історії – ще теплішими, світлішими і зворушливішими. А також дають можливість сповільнити динаміку читання і розширити простір сприймання.

«Видавництво 21» поспілкувалося з Сергієм Костишиним про те, як працювалося йому з цим текстом і чи ця робота якось його змінила.

- Сергію, чим для Вас була цікавою робота над ілюстраціями до книжки Євгенії Сенік?

- Багато чим. І в залежності від ракурсу, на це питання складно відповісти одним реченням.

Найперше, хоч це і художній твір, але це і реальне пережиття авторкою солідного досвіду, котрий під силу не кожному і не зовсім типовий та рівномірний, яко тече у більшості людей. Таке зазвичай викликає більший інтерес у всіх, в кого бодай трохи, свідомо заточене бажання пізнавати навколишній світ. А досвіди з реальних подій, своєю справжністю ваблять мене більше, аніж будь-які фантазії-вигадки, це як некостюмоване кіно, за участі людей-не акторів, з усією їхньою відкритістю та помилками.

Наступне – це теми, що зачіпаються Женею в романі, та їхня складність. Вони торкаються соціальної проблематики різного ґатунку та настроїв, і це є своєрідним випробуванням для Тебе, бо в роздумуванні підходиш до якихось власних табу, розумінь, суперечностей, і найперше стоїть питання Твоєї власної згоди, та готовности приступити до такого. І коли все ж берешся того, маєш пам’ятати про певну відповідальність/обережність у висловлюванні, бо хоч Тобі і дана художня дозволеність, все-таки маєш справу з рухами реального, а подекуди – і документом. А теми, безперечно, є дуже потрібними до дискурсу на багатьох рівнях суспільного життя, яким, ми часами не надаємо достатнього значення.

Не менш важливими прецедентами моєї зацікавленості до проекту, були друзі (котрі порадили мене, а це для мене надійність перш за все) та пропозиція виконати малюнки у близькій мені формі коміксу. Далі можна багато розповідати про цікавинки у роботі над вирішенням питання форми, що теж далось не відразу, оскільки ілюстрація та комікс, хоч і схожі, та все ж у сутності своїй є «сторонніми матеріями», але хай це буде темою інших розмов, більш тематичних. Лише зазначу одне: в цій книжці мною був виконаний не зовсім комікс, а частково, або радше це є ілюстрації у формі коміксу, котрі десь намагаються вести допоміжну інформативну роль, і сподіваюсь – роль візуального перепочинку, в тих текстових випадках, де це потрібно.

- Чи змінила якоюсь мірою ця книга Вас?

- Гадаю так. Як сам роман, так і співпраця з автором є впливовими.

У випадку, коли будь-що (будь-хто) щодня, в житті кожного, додає певної лепти до його загальної видозміни і світобачення (бува, навіть історія зустрічного двірника й та вже провокує запит до мізків на роздумування не геть легких комбінацій), то коли трапляється такий супер-трафунок, як зустріч з Євгенією Сенік та її життєвими рухами/творчістю, це, тим паче, неабиякі вагомі переверти у Твоїй свідомості – стосовно окремих досвідів, малознайомих світобудов, і значний левел на шляху розвитку Себе, безперечно. Бо ж не може не впливати інший досвід, котрий вражає, зачіпає своєю справжністю . А характерна відповідальність Жені, у ставленні до всього, по-доброму змушує довколишній кругообіг підлаштовуватись під її «швейцарський годинник», шо стає лиш позитивним впливом ;)

Сам роман, як вже попередньо зазначав, зачіпає теж. Я не літературознавець, та зі своєї безпосередньої участі і його кількаразового прочитання нескромно зазначу лиш те, що уважного читача він обов’язково провокуватиме до селфі-проекцій себе на проговорювані в ньому теми – й часто нові і не завжди зручні . Сподобалось, як вдало підібрана метафора до назви книжки, де власне в доторку тих різноманітностей культур-досвідів, сприйняття чи їхніх непорозумінь знаходиш і для Себе важливі питання-відповіді, переосмислюєш певні цінності, як-от важливість «дружньої опори», і т.д. Тим такі книжки, гадаю, варті написання.

Трохи про Сергія Костишина можна прочитати тут

Вихід на орбіту