Ґрізелідіс Реаль (1929-2005), «письменниця, художниця, повія» – як за її бажанням викарбувано на надгробку, – прожила яскраве і сповнене подій життя. Вона народилася у Лозанні, у родині вчителів-літературознавців, від яких отримала рідкісне ім'я на честь однойменної героїні фольклорної середньовічної оповідки, зразка жіночого довготерпіння і покори. Однак, не в останню чергу через надміру пуританське виховання матері, Реаль обирає бунт і волелюбність. Випускниця Цюрихської школи мистецтв, втративши надію заробити на життя малюванням і позуванням у художніх академіях, уперше почала займатись проституцією на початку 60-х у Німеччині, аби прогодувати своїх дітей. Повернувшись до Швейцарії після низки пригод і поневірянь, Реаль на деякий час полишає проституцію, пробує писати, займатись театром, поезією. На хвилі боротьби за права повій у 70-х роках вона стає активісткою і долучається до створення асоціації працівниць сфери сексуальних послуг «Аспазія»і документального архіву із дослідження проституції. Вона виступає за декриміналізацію проституції і стверджує, що надання секс-послуг може бути особистим вибором чи рішенням, як і будь-яка професія. Не менш вагомим внеском ҐрізелідісРеаль є її тексти, що свідчать про неабиякий письменницький талант. Попри те, що усі вони, в тому числі й перша її повість «Чорний колір» (1974), є автобіографічними, навіть документальними, як дві книги її листування з другом, журналістом і письменником Жаном-Люком Хенніґом, «Уявний клієнт» (1992) і «Сфінкси» (2006), чивидання її особистого записника «Бальний нотатник куртизанки» (2005), письмо Реаль важко звести до жанру документу, адже для вибухового поєднання іронічності, емоційності, реалізму, оніризму, мистецького смаку і рефлексії затісні будь-які рамки і шаблони.Про впливовість постаті Реаль свідчить і те, що, попри полеміку, у 2009 році її могилу було перенесено до міського кладовища Королів у Женеві, поруч із затятим ідеологічним суперником, швейцарцем Кальвіном, і значно ріднішим духом не-швейцарцем Борхесом.

      Автобіографічна повість «Чорний – це колір» – перша книга швейцарської письменниці Ґрізелідіс Реаль, що охоплює події з її життя на початку 60-х. Після невдалого шлюбу мати чотирьох дітей опиняється у скруті – безробіття, злидні, туберкульоз, погрози соціальної опіки відібрати дітей.  У сподіванні на краще життя вона тікає до Мюнхена разоміз дітьми і чорнимамериканським коханцем, який страждає від нападів шизофренії, але не полишає спроб штудіювати медицину. Без грошей і документів у неприязній до нелегалівНімеччині на неї чекає нелегка доля. Щоб заробити дітям на шматок хліба, вона спершу тиняється нічними вулицями, щоразу наражаючись на небезпеку, а потім опиняється у підпільному борделі. Приязнь до американських чорних солдат, серед яких трапляються щирі приятелі і фантастичні коханці, дружба з циганською родиною, що дивом вціліла у таборах смерті, а згодом – допомога своїм колегам-повіям та іншим знедоленим, викинутим на соціальні маргінеси людям – ось що допомагає вижити навіть у найкритичніші моменти життя, як неодноразово зізнається сама Ґрізелідіс, героїня цієї сповіді.