Меню

Чернівці, 58032, вул. Перша Приміська 3
+38 (098) 715 01 81
booksxxi@gmail.com
The third planet

МРЕЦЬ У БУНКЕРІ

Автор: Поллак Мартін
100 UAH
Рейтинг: (0.0)

Кількість

Рік видання: 2014
К-ть стор.: 248
Обкладинка: тверда, 217х140х20
ISBN: 978-617-614-063-4
Видавництво: Книги – ХХІ
Вага: 334 г
Переклад: Ваховська Неля

Книга із серії "Меридіан серця. Бібліотека німецькомовної літератури".Роман-дослідження Мартіна Поллака присвячений участі Австрії у Другій світовій війні та злочинах нацизму. Із приватної перспективи нащадка – сина відомого нациста, який уже дорослим вирішує розібратися в обставинах не лише смерті свого батька, але і його життя, історії роду, що став пристрасним ревнителем нацизму, – автор викриває міф про аншлюс Австрії до ІІІ Райху. Він також показує становлення нацизму в провінційно-бюргерському середовищі прикордонних австро-словенських земель, взаємини австріяків та словенів і протистояння цих двох націоналізмів у 30-ті рр. Окрему тему становить конфлікт генерацій та соціалізація повоєнного покоління австріяків в атмосфері замовчування минулого, неопрацювання якого дозволяє симпатіям до нацизму та профашистським настроям зберігати тяглість аж до ХХІ ст.Роман має автобіографічне підґрунтя.
Це не книга спогадів, у якій автор переймається питанням, хто він такий. Це радше книга історії, у котрій автор запитує себе, як сталося так, що він зміг з’явитися на світ. Мартін Поллак – один із визначних австрійських письменників, один з головних діячів у ланцюгу, що сполучає Центральну та Східну Європу, – не пам’ятає свого батька. Здобутком цієї історії, яка є водночас історією сім’ї, і нації, і війни, є те, що читач ніколи не забуде його батька – мерця у бункері. 
Поллака після війни виростили люди, яких він любив, проте дитиною він навіть не намагався зрозуміти їхні складні взаємини. Він дорікає собі за вади, властиві усім дітям, – егоїзм, потребу в увазі, брак інтересу до великих дорослих історій. Здається, він вірить у те, що сам був одним з прикладів австрійського забування про нацистське минуле. Коли він пише, що мав «талант витісняти з пам’яті речі і людей», читач ловить себе на думці, що більшість із нас володіють таким самим талантом.
Після Другої світової війни в Австрії панувало суцільне безладдя, і Поллаків досвід американських бомбардувань, радянської окупації, втрати членів сім’ї у цьому сенсі цілком типовий. Той безлад породив і певну національну історію, базовану на такому собі внутрішньому розриві: назовні Австрія конструювала свій образ жертви, а в приватній сфері австрійці, як, приміром, Поллакова сім’я, зберігали вірність ідеям нацизму. Поллак пише: «У нас не ставили запитань, ось у чому проблема». Цей вислів «у нас» може означати як сім’ю, так і націю, і, гадаю, Поллакові йдеться про обох.
Він з’ясовує основні факти про свою сім’ю: його любий дідусь був адвокатом і допомагав експропріювати майно євреїв, його рідний батько депортував євреїв у Ригу і служив у складі загону карателів у Південній Росії. Батько пройшов через Південну Україну, бачив і, без сумніву, брав участь у частині найстрашніших німецьких злочинів, а п отім повернувся до гестапо. 
Проте Поллак не розглядає ці результати своїх розслідувань як остаточні відповіді, як розв’язання загадок. Його цікавлять обставини, мотиви, людські взаємини. Це робить його моральні судження ще потужнішими. Ставлячи важкі запитання про свою сім’ю, Поллак пише надзвичайно цінну історію австрійців та націонал-соціалізму. 
Багато в чому ця книга є зразком для істориків – в Австрії, Україні, Європі, котрі прагнуть досліджувати складні теми новітньої історії, в яких емоційне і політичне важить так само, як і наукове. Поллак починає з конкретних деталей і збирає стільки даних, скільки може знайти. До пам’яті він ставиться серйозно, зі співчуттям. Поллак не прагне а ні захистити пам’ять, ані зруйнувати її. Він просто хоче зрозуміти, що насправді трапилося і чому. І часом дивується з того, що віднаходить в архівах. Все це він описує із надзвичайною точністю і в дуже ви важеному тоні. 
Невід’ємною частиною такої серйозності є те, що Поллак не приховує своїх почуттів, які перебувають в епіцентрі його дослідження. Читач отримує уявлення про те, який шлях пройшов автор, щоб досягнути цього виваженого погляду, чесності, своєї письменницької зрілості. Східна Європа була регіоном, де його батько в чинив найгірші зі своїх злочинів, розмитих у зумисній недостовірності колективної пам’яті; його вибір жити у Східній Європі, здається, дозволив Поллаку стати справжнім істориком, який безперечно присутній у цій книзі. Він спершу сорок років вивчав Східну Європу, а вже потім – лише потім – з’ясував, що його батько накоїв шістдесят років тому.
Поллак не переоцінює того, що дізнався про свого батька. І не поспішає з висновками. Він міг би скомпілювати два-три докази, вирвані з контексту, і довести, що його батько був добрим до євреїв. Він цього не робить. Натомість письменник приймає очевидність того, що його батько брав участь у масових убивствах. Водночас Поллак не заперечує батькову людяність. Ми бачимо, що його батько піддавався пристрастям, які, можливо, і сам не зовсім розумів. Навіть займаючись расовими чистками в Європі, він був прихильний до людей, які не були німцями, до тих, хто мав би бути його расовим ворогом.
Можливо, це просто ілюзія, зумовлена доступними джерелами чи їхньою відсутністю, але складається враження, що Ґергард Баст, Поллаків батько, не сприймав своє життя як драму. Навіть залучений до жахливих злочинів, в ін насолоджувався зустрічами з друзями, катанням на лижах, тривалими подорожами у місця свого дитинства. Ця туга за молодістю – це, мабуть, єдиний зв’язок, який читач може побачити між батьком і сином. Поллак також повертається у дитинство і дає нам відчути водночас як люблячу родину, так і зламану націю, які не суперечать одна одній. Зрозуміло, що для сина життя зовсім не таке легке, адже тягар відповідальності за співчуття, істину і розуміння, який він несе на собі, таки важкий.
Тімоті Снайдер
 
 

Коментарі  

captcha

Ми рекомендуємо