Меню

Чернівці, 58032, вул. Перша Приміська 3
+38 (098) 715 01 81
booksxxi@gmail.com
The third planet

ОСТАННЯ ПОДОРОЖ СУТІНА

Автор: Дутлі Ральф
135 UAH
Рейтинг: (0.0)

Кількість

Рік видання: 2017
К-ть стор.: 272
Обкладинка: тверда
ISBN: 978-617-614-178-5
Видавництво: Видавництво 21
Переклад: Христина Назаркевич
Формат: 90х108 1/32
Редактор: Мирослава Прихода
Художнє оформлення: Анна Стьопіна
Ральф Дутлі написав біографію одного з найпотужніших художників-експресіоністів першої половини ХХ століття Хаїма Сутіна, ретельно опираючись на скупі спогади сучасників. Де документальних свідчень забракло, приходила на допомогу емпатія автора.
 
Роман «Остання подорож Сутіна» – напрочуд поетична і зворушлива розповідь про невситимий творчий голод, золоту паризьку богему 1920-х років, дружбу з Модільяні і кохання до двох жінок, а також про найвищу ціну, яку доведеться заплатити за непереборне бажання малювати.
 
Книгу видано за підтримки швейцарської культурної фундації Pro Helvetia.
 
 

Хаїм Сутін (1893-1943) – художник-експресіоніст білорусько-єврейського походження, більшу частину життя прожив у Франції.Народився в багатодітній єврейській родині і від дитячих літ мав єдину пристрасть – малювання. Після коротких періодів навчання в художніх школах Мінська і Вільнюса у двадцятилітньому віці подався до Парижа, де перші роки жив у мистецькій колонії «Вулик». Там він міцно потоваришував з Амедео Модільяні, який за короткий період їхньої дружби встиг намалювати декілька портретів Сутіна. У Парижі Сутін ‒ постійний відвідувач Лувру, куди ходить вчитися у великих майстрів Рембрандта, Курбе, Шардена. Життя у злиднях закінчується завдяки американському мільйонерові Барнзу, який взявся скуповувати десятки картин Сутіна і запровадив в американських мистецьких колах достоту моду на Сутіна. Вже в 1929 році про ХаїмаСутіна з’являється перша мистецтвознавча монографія. 

Після смерті Модільяні Сутін одержимий бажанням зафіксувати на полотні смерть – звідси безліч натюрмортів зі справді мертвою натурою: оселедці, фазани, обпатрані кури, оббіловані зайці, бичачі туші. Саме одне із зображень бичачої туші продали 2015 року на аукціоні Крісті за рекордну для цього художника ціну – понад 28 мільйонів доларів. Прославився Сутін і своїми неспокійними пейзажами та портретами, насамперед дитячими.

Сутін, дитинство і юність якого минули в постійному голоді, мучився від виразки шлунка, яка і стала для нього в роки німецької окупації Франції смертельним вироком. Операція запізнилася. За деякими спогадами на цвинтарі Монпарнас над його труною стояла одна людина – Пабло Пікассо. 

 

ФРАГМЕНТ ВДЯЧНОЇ ПРОМОВИ РАЛЬФА ДУТЛІ З НАГОДИ ВРУЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ ПРЕМІЇ «LITERATOUR NORD»,

ЯКУ ОТРИМАВ 24 КВІТНЯ 2014 РОКУ В ГАННОВЕРІ

[…]

Коли я почав працювати над книжкою, яка з часом викристалізувалася в «Останню подорожСутіна», я спочатку хотів всього лиш розповісти історію одного з моїх улюблених художників, білорусько-єврейського художника ХаїмаСутіна, який в 1913 році приїхав з Мінська і Вільна до Парижа, світової столиці мистецтва.

Проте йдеться не лише про цю історію, історію художника. Цей роман, поки тривало його написання, несподівано почав вимагати більшого: роман вирішив стати притчею про людське життя. І тут дуже нагодилося ім’я художника: адже «Хаїм» означає в біблійній мові «життя», і якщо б вирішити звести романні події до однієї ключової фрази, то варто було б сказати: Життя їде заховане в катафалку на остаточну операцію. Отож, початок роману вже є парадоксальним.

Ідея заховати живого в катафалку, щоб відвезти його на операцію, яка може вилікувати хворого, дійсно могла б бути правдивою, хоча насправді цю інформацію не підтверджено, вона існує тільки на рівні чуток.Роман власне є інструментом припущень. Остання подруга Сутіна, Марі-Берт Оранш(колишня дружина німецького художника Макса Ернста) з’являється в моєму романі з пестливим варіантом імені «Ма-Бе». Вибір цього імені аж ніяк не підкріплений спогадами когось з сучасників, у яких фігурувало б це зменшувальне ім’я. В мене це ім’я є запрошенням прочитати це скорочене ім’я англійською, перетворити Ма-бе на «мей бі», тобто «мабуть», свого роду скорочену формулу припущень: ось так воно могло все відбуватися, хоча, не виключено, що все, можливо, було цілком інакше.

А ще визначальну роль в романі відіграють біль та опіоїд, отриманий з макового молочка Papaversomniferum. У розділі «Морфін» я знайомлю читача з винахідником морфіну, німецьким аптекарем Сертюрнером з Падеборна.

Якщо б років десять тому хтось сказав би мені, що я змушений буду студіювати для свого роману історичну терапію шлункових виразок чи там симптоми перебігу стану людини під дією морфіну – я би вважав це поганим жартом чи кепським передбаченням. Та роман – це компас, він веде тебе кудись, де ти ще ніколи не бував, на повністю незвідані території.

Всім, що відбувається з художником в до блиску начищеній клініці «білого раю», всім цим керує логіка сну, в якої свої події і візії. І під час написання роману я все більш охоче піддавався цій логіці. Можна навіть сказати, що основою мого роману є фантасмагорія цих лікарняних сцен. Саме там можна зібрати всі ті ключі, які я як автор згубив або впустив.Так, звісно, хронологію порушено, проте це – тріумф сну. Одне з моїх улюблених речень в «Гіперіоні» Гельдерліна звучить так: «О, людина – Бог, коли спить, і жебрак, коли замислюється; а коли захоплення минає, вона – невдатний син».

До речі, про Бога. Те, що в «білому раї» художник зустрічає загадкового «бога в білому», доктора Бога (якого я вводжу в роман з російським іменем Бог), перетворює роман до певної міри на такий трохи збочено- богословський трактат з питанням теодіцеї: Чому Бог допускає стільки болю і страждань, якщо він всемогутній і всевідаючий.

Отож, цей роман – це дивна суміш богослов’я і сновидінь. Я, правда, аж ніяк не хотів написати щось на кшталт сонника. Мені було б замало скористатися тільки снами, тому необхідним було поміщення подій в певному часі – звісно, часі жахливому і грізному. А з тертя, яке виникало між документами і галюцинаціями я сподівався видобути іскри поезії.

Роман – завжди ризик. Він творить подвійний шпагат: з одного боку, в ньому йдеться про життя аутсайдера, мовчальника і просто важкої людини, з іншого – маємо тут так звані вічні літературні теми людського життя з його болем і щастям, любов’ю, прощаннями і смертю. Моїм завданням не було створення зручної для ідентифікації з нею постаті, а одночасно роман розповідає не тільки про життя персонажа, а й про життя читачів, і про заплутане життя самого автора.

А другий шпагат: роман зображає «останню подорож», тобто дорогу до смерті. Разом з тим мені не хотілося писати похмуру чи гнітючу книжку. В ній мала відбиватися вся повнота життя, з усіма його барвами і пристрастями. Звісно, тут невтомно працює нещастя, та все ж і для щасливих митей залишається місце.

Мій роман – це погляд з висоти пташиного польоту на людське життя. Та насамперед цей роман – літературний твір, тобто справді «нічого, крім літератури» (оте літературне «ніщо»). Композиція роману лірична, ритмічна, музикальна, тут читач знайде численні алюзії -  від біблійної книги Йова до Гофмансталя, від Данте до Набокова, Рембо і Бродського і аж до Гетевського «Фауста».

Роман – це завжди літературна гра, звісно: гра, але гра, у якій ідеться про гіркоту і серйозність життя. Гра, яка вчить співпереживати і розуміти.

© Ralph Dutli, Heidelberg

Переклад: Христина Назаркевич

Коментарі  

captcha

Ми рекомендуємо