Меню

Чернівці, 58032, вул. Перша Приміська 3
+38 (098) 715 01 81
booksxxi@gmail.com

Анастасія НЕЧИПОРЕНКО. Резензія на книгу Барбари Шацької "Минуле - пам'ять - міт"

08.06.2017
placeholder+image

Книжка, що  вперше побачила світ 2006 року у Варшаві, має неабияке значення для дослідження колективної пам’яті польського народу. Адже професор Барбара Шацька, котра давно займається заявленою проблематикою, взялася для цієї публікації звести в єдине ціле різні теоретичні розробки та власні опрацювання матеріалів декількох хвиль соціологічних опитувань, проведених Інститутом соціології Варшавського університету (1965, 1987-1988), Інститутом політичних досліджень (2003) та Центром вивчення громадської думки (2004).

Книжка покликана продемонструвати, яким чином інформація про минуле, отримана індивідами із різних джерел та різноманітними каналами, трансформується в поточній свідомості, а також якими є основи конструювання образу цього минулого і його взаємокореляції зі змінами суспільно-політичної дійсності.

До своїх рефлексій Барабара Шацька подає широке теоретичне підґрунтя, адже її дослідження знаходиться в руслі новоявленої у кінці  1960-х років чутливості, нових способів бачення, опису та оцінювання світу. Саме з цього часу і до сьогодні минуле приваблює і є предметом суспільних та наукових дебатів у Західному світі. У цій сфері й досі існує термінологічна невизначеність, і у рясній літературі предмета колективну пам’ять розуміють і визначають по-різному: водночас говорять про суспільну, культурну чи історичну пам’ять, або надають феномену процесуальності, називаючи його «пам’ятанням». Авторка намагається з’ясувати відмінності між певною мірою дотичними і конкурентними навзаєм поняттями та чітко окреслити межі використання терміну «колективна пам’ять». Ним вона позначає сукупність уявлень членів спільноти про її минуле, про постаті і події цього минулого, про способи його увічнення та переказу. Іншими словами, йдеться про всі свідомі апеляції до минулого, які наявні у поточному житті спільноти.

Взаємозалежним поняттям до «колективної пам’яті» Барбара Шацька називає міт, чи радше вона воліє говорити про міфологізацію минулого. Між цими поняттями можна виявити багато спільного – при порівнянні з історією, наприклад: це не лінеарний час історії, а своєрідне безчасся; персоніфікація певних вартостей та апеляція до сфери почуттів. Кардинальна відмінність коріниться у понятті, адже дійсність міту є сакральною, натомість колективна поточна пам’ять виростає із повсякдення.

Колективна пам’ять, що охоплює події життя кількох поколінь, на думку Шацької, складається із трьох елементів. Перший – це пам’ять індивіда про власне переживання минулого. Другий – це пам’ять спільного досвіду кількох індивідів, групи, на основі якого формується колективно узгоджена конвенційна мова його переказу. Нарешті третій елемент – це офіційно репрезентований в культурі образ минулого.  Зауважимо, що цей розподіл цілком вкладається у наступну схему масштабування: наратив – дискурс – ідеологія, що допомагає прояснити думку дослідниці щодо встановлення зв’язків поміж названими складовими. Водночас, як вказує авторка, це перегукується із двома основними функціями колективної пам’яті, про які йдеться у книжці: ідентифікацією суб’єкта, існуючого у часі (індивідуальний простір), та легітимізацією актуального суспільно-політичного ладу (публічна сцена).

Друга половина книжки повністю присвячена практичним дослідженням і містить багатий статистичний та аналітичний матеріал. Він зібраний на основі опитувань осіб різних  поколінь, які додатково диференціювалися за наявність вищої освіти. Трансформація уявлень про історичне минуле Польщі, створення уявних геополітичних мап, оцінювання людьми культурної спадщини як країни взагалі, так і окремих міст зокрема – все це  окреслює поле дослідницьких інтересів автора. Отже, за підсумком професора Шацької, аналіз досвідів колективної пам’яті у польському суспільстві показав, що за півстоліття відбулося значне скорочення часового горизонту зацікавлення минулим, який обмежується лише останніми десятиліттями польської історії. Що стосується способу бачення минулого, то слід зауважити яскраво виражену індивідуалістичну та приватну перспективу, що авторка пов’язує з характером постмодерної  культури, в якій замість спільноти чільною вартістю стає індивід. Також спостерігається тенденція зміщення інтересу – від питань історії нації у бік «малої історії», тобто перефокусування зі сфери загальнонаціональної спадщини у поле колективної пам’яті певних груп, спільнот, середовищ. Останні проведені дослідження підтвердили виявлену динаміку зростання позитивної оцінки минулого.

Робота Барбари Щацької висвітлює складну і подекуди болючу проблематику дослідження минулого, яке історично охоплює і Західну Україну. Спільна пам’ять українців і поляків протягом ХХ століття зазнала значних змін і трансформацій. Яким ми бачимо наше минуле сьогодні і як воно впливає на наше теперішнє? Щоб дати відповідь на подібні питання стосовно самих себе, пропонуємо скористатись дослідницьким досвідом наших сусідів, викладеним на сторінках даної книги.