http://cultprostir.com.ua/uk/post/bilosnizhka-v-aushvici
Чеська єврейка Діна Ґотлібова – одна з тих, кому вдалося пройти концентраційний табір і вижити. Доля цієї жінки дивовижна ще й тому, що від жахливої смерті її врятувало… вміння малювати. Через багато років Діна боротиметься за право отримати назад свої картини, але музей Аушвіц-Біркенау так і не віддасть те, що вважає чи не єдиним вцілілим «свідоцтво ганьби» ромів.
Описана історія лягла в основу книжки випускниці Варшавського університету, журналістки «Ґазети Виборчої» Лідії Осталовської «Акварелі», яка з кінця грудня побачить світ у чернівецькому видавництві «Книги-ХХІ» у перекладі поета і публіциста Андрія Любки. Книга написана у широко відомому в Польщі жанрі художнього репортажу, яскравими представниками якого є Ришард Капусцінський, Маріуш Щиґел, Вітольд Шабловський, Яцек Гуґо-Бадер та ін. Факт у художньому репортажі набуває літературної обробки. Поруч із цим автор активно використовує документальні свідчення очевидців події, детально зображує їхню зовнішність та інтер’єр. Діалоги і пряма мова тут превалюють над розповідною інтонацією.
Саме такими є «Акварелі». Текст, який зворушить читача не лише тематично, але й своєю художньою формою. Книжка насичена спогадами і свідченнями колишніх в’язнів, цитатами з газет, інтерв’ю та щоденників, уривками з телевізійних дискусій, а також художніх та філософських творів (серед них, зокрема, збірка оповідань Тадеуша Боровського «У нас, в Аушвіці…», яка вийшла українською в перекладі Олександра Бойченка). Усі ці факти вказують на достовірність зображеного і змушують читача ще більше переживати за долю головної героїні.
Молодою дівчиною Діна потрапила до Аушвіцу. Завдяки таланту до малювання на неї звертає увагу «холодний, зарозумілий, винятково жорстокий» доктор Йозеф Менґеле. Він славився своїми дослідами над ув’язненими, особливо – дітьми. «Коником Менґеле були близнюки й карлики, люди з одним блакитним оком, а другим карим, неповносправні. Він досліджував різницю між євреями, циганами й рештою, їхній імунітет до заразних хвороб». Наприклад, міг свідомо заразити тифом вагітних, щоб перевірити, чи захворіє й дитина.
З метою документування результатів своєї роботи, Менґеле звелів художниці малювати піддослідних, здебільшого циган. «Діна знімала з них останній видих. Обличчя живуть, а тіла пішли з димом». Окрім портретів ромів, дівчина також писала номери на бараках, а згодом – перемальовувала фотографії есесівських дружин і наречених, неофіційно виконувала приватні замовлення. Малювання дозволило їй не з’являтися на перекличках і взагалі виконувати будь-яку іншу роботу. «Це був єдиний час, коли я в Аушвіці почувалася людиною», – згадує героїня.
Геноцид циган у таборі та історія Білосніжки стають центральними темами «Акварелей». Поруч з євреями, тут страждали й свободолюбиві роми, які стали збоченим науковим захопленням доктора Менґеле. Лідія Осталовська наводить чимало прикладів жорстокого поводження з цією нацією, а також знайомить читачів з їхнім способом життя, звичаями і традиціями до та під час перебування в таборі.
Розповідь у книзі часто переривається історією Білосніжки. Поява цього образу пов’язана з життям Діни, яка після війни стала дружиною Арта Бебіта – всесвітньовідомого аніматора, що співпрацював із Волтом Діснеєм і створив згаданого казкового персонажа. Мультфільм про Білосніжку й сімох гномів неодноразово піддавався численним трактуванням і навіть був заборонений в нацистській Німеччині. Водночас в Аушвіці діти, розігруючи цю казку, доносили до ув’язнених особливий меседж: «табір тобі тільки наснився, прокинешся – і все буде добре». І з цією надією вони йшли: хто в нове життя, а хто – в газові камери.