Меню

Чернівці, 58032, вул. Перша Приміська 3
+38 (098) 715 01 81
booksxxi@gmail.com

Наталка БЕЛЬЧЕНКО. На уламках імперій

29.03.2017
placeholder+image

ШО. - 2017. - Березень-травень.

Антологія сучасної австрійської поезії. Передмова Еріха Клейна. Переклад українською Петра Рихла / Переклад російською марка Бєлорусця. – Чернівці : Видавництво 21, 2016. – 244 с. ISBN: 978-617-614-153-2

 

Це видання виникло на основі текстів, які озвучувалися на Міжнародному поетичному фестивалі «Meridian Czernowitz». У передмові Еріх Кляйн зазначає, що жоден з поетів антології не ностальгує за Чернівцями часів Австро-Угорської імперії. Автор передмови також говорить про сучасну ав­стрійську літературу як таку, що винаходила себе заново після 1945 року і була змушена «саму себе «денацифікувати» й по-новому позиціонувати».

Читаючи ці паралельні переклади, ніби знов бачиш Марка Бєлорусця і Петра Рихла у дворику чернівецького будинку, де народився Пауль Целан. Це був переклик між собою і з епохою, з назавжди присутнім духом «місцевості, де жили люди і книжки». І зараз перекладачі — свідки пізніших часів, знов розчинилися в цій мові, аби висловитися рядками, наприклад, Фрідріха Ахляйтнера: «спорим, что медиа не сообщат о самом / главном событии в мировой истории? / о каком событии ты говоришь? о конце / света, разумеется». Проте хіба щось змінилося в світі? « не прагни бути добрим, / ти тільки розбудиш гідру. / Не прагни вдоволення, / світ завалиться. / Не неси свою голову надто високо, / спів коси надто близько. / Спів / спів коси / був тут задовго до тебе» (Карл Любомирський).

Три тексти кожного вірша дають наочність тонкого балансування між сенсами. Скажімо, у Ханса Раймунда йдеться про язик (deine Zunge), і засоби кожної з двох мов можуть по-різному передати зміст: російська надає двозначності. «Но береги свой язык / Сколки печалей / Растолчены мел-ко / Проникнут глубоко под кожу / Что и так уже в ранах». «Проте бережи свого язика / Скалки дрібно товченого / Смутку проникнуть глибоко / У від-давна вже / Зранену шкіру».

Деякі поети творять текст, вдаючись до повторів, що мають сугестивну силу. Щось подібне до витинанки бачиш, читаючи вірш Юліана Шуттінга: «это дерево я посадил, / когда дерево увидел впервые, / а это, когда слово, / сказанное в виду дерева, / стало для меня его именем…» І так приблизно з десяток дерев у метафізичному осягненні. Такий вид поетичного мовлення нечасто зустрічається в українській поезії. Але вплив його — вражаючий, тож, як споді-вається в своєму вірші «Расширение истории» Петер Вотергауз, «соединит нас взаимная связь».