Меню

Чернівці, 58032, вул. Перша Приміська 3
+38 (098) 715 01 81
booksxxi@gmail.com

ПОЕЗІЯ, ЯК ВОНА МОЖЕ БУТИ В РЕАЛЬНОМУ (Тадеуш Домбровський "Чорний квадрат") Василь Лозинський

26.11.2016
placeholder+image

https://krytyka.com/ua/community/blogs/poeziya-yak-vona-mozhe-buty-v-realnomu

Тадеуш Домбровський. Чорний квадрат. Упорядник Василь Лозинський. Перекл. з польськ. Василь Лозинський, Остап Кінь, Остап Сливинський, Маріанна Кіяновська; Худ.-оформлення Леся Хоменко. – Кам`янець-Подільський: Meridian Czernowitz, 2013. - 122 c.

З упорядкуванням збірки перекладів вибраного як з куруванням виставки або настільною грою MEMORY, у якій важлива концентрація та два схожі зображення. Слід нічого не забути й перекласти важливе, але і неможливо штучно зупинити процес вибору текстів або знайти об’єктивні аргументи для цього. Запропоноване читач(к)ам – вибрані вірші – склалися з пропозицій усіх трьох перекладачів і перекладачки, а декілька текстів було перекладено тричі.

Поет Тадеуш Домбровський досяг успіху ще у молоді роки і перші ювенільні збірки поета дали початок поетики незрілості, яка надалі стає програмною. З юнацького максималізму, хоча згодом ще більше зневіреного героя, зникає основоположна критичність та емоційність, нервова гіперчутливість переходить у сентиментальну замисленість. Та продовжується запитування, вписане у традицію польської поезії, яка здебільшого метафізична та афористична. Домбровський травестує, жартівливо переробляє стиль свого патрона – поета Тадеуша Ружевича (збірка Домбровського «Мати надходить» vs. «Мати відходить»), зокрема його нову для польської поезії відважну приватну ідіоматичність, і поезію Збіґнєва Герберта, а на перших етапах поет бунтує проти традиції як представники покоління часопису «Брульйон», зокрема, Марцін Свєтліцький: брутальною мовою, еґоцентричністю. Критики схильні тепер відчитувати підліткову поезію у віршах старшого покоління, таких як поет Богдан Задура, і впливи вищезгаданих на молодого Тадеуша Домбровського. У найновішій збірці «Поміж» осмислення світу відбувається десь у русі поміж буденними думками і сном, ментальними просторами, діалектикою, емпатією та проекціями себе, на периферії світу позбавленого центру та під час подорожі у різні куточки світу.

Ідея перекласти вірші Домбровського виникла у час, коли вони стали доступі в Україні через Інтернет. Ці тексти звучали по-іншому, свіжо і актуально, ніби як і все, що транслювалося із Заходу польськими телеканалами, які можна було ловити на звичайну антену від західних кордонів України аж до Львова. Це були – у дитинстві – диснеївські і європейські мультфільми, згодом – освітні програми для підлітків. Перш ніж відвикнути від телевізора, я ще дивився програму про культуру «Пеґас» і нічні фільми. А мої батьки майже завжди дивилися прогноз погоди, тому що він був докладніший за той, що транслювали з Києва. Вже згодом, після домашніх уроків польської мови, я ознайомився з творами таких письменників як Анджей Стасюк, Марцін Свєтліцький, поетки Віслави Шимборської, митців Збіґнєва Лібера, Артура Жмієвського та Павела Альтгаммера. Тадеуш Домбровський був номінований на літературну нагороду телепрограми про культуру «Пеґас» у 2002 році, яку тоді вели Ґжеґош Дидух та Марцін Свєтліцький, обидва учасники панк-гурту «Свєтлікі», який виконує вірші Свєтліцького, і молодий поет був охарактеризований як надія польської поезії.

Попри те, на загал, завжди було найбільше перекладів сучасної польської літератури, в т.ч. поезії, хоча вона вже йшла в ногу з загально-планетним часом, як вірші згаданого Свєтліцького, представника польських огаристів (або поетів, що наслідували стилістику Джона Ешбері), ця поезія не була такою юнацькою. Усі три останні збірки, вірші з яких увійшли у цю книгу вибраного, доволі різні стилістично, хоча мова поезії Домбровського, що автор ставив собі на меті, була влучною ще з перших збірок. Проте знайшовся б і не один вірш, з тих часів, які Тадеуш Домбровський відмовився б публікувати у перекладі, мабуть посоромившись зі скромності, що їх переклали. Мене захопила поезія Тадеуша Домбровського, з одного боку, своєю провокативністю, яка тепер стала продуманішою, а з другого – опрацюванням вічних тем у спосіб, який звучить по-сучасному, враховує усі особливості змін поступу та міжлюдських відносин.

Після першого знайомства з текстами я згодом налагодив контакт з поетом по імейлу. Тадеуш Домбровський довідався про мої переклади від поета Назара Гончара, які були в один час на стипендії у Ґраці. Невдовзі з’явилися публікації перекладів у журналах «ШО», «ПроStory», «Радар» та «Критика». Найбільш повна збірка закордоном, у порівнянні із американською та німецькою, може бути свідченням закономірного продовження інтересу до поезії Польщі в Україні. Саме завдяки явищу перекладу поезії, можна ідентифікувати внутрішні літературні процеси та вплинути на динаміку власного культурного середовища, як це ми спостерігаємо на прикладі діяльності Меридіану Черновіц.

***

Невідповідність назви і репродукції картини на обкладинці має дати уявлення про те, що під обкладинкою. Поезія Тадеуша Домбровського непередбачувано відкрита і дискретна, філософська й інтимна. Вона, здається, звертається до кожного і кожної з читачів та читачок зокрема і говорить лиш від свого імені. Основним джерелом пошуків його поезії, яка намагається знайти альтернативу нігілізму, є те, що неможливо пояснити та описати. Саме «слово "яблуко", не містить у собі жодної правди про яблуко (…) Говорячи яблуко, всього лиш його з’їдаєш». Так як і відтворена реалістично Рене Маґріттом люлька не є люлькою.

Метафізика буденності у поезії Тадеуша Домбровського співвідноситься з євроремонтом, який конструює дуже часто наш антураж в Україні. Крах мови візуального передано у цій збірці на картинах художниці Лесі Хоменко у її євроремонтній серії абстракцій «Райдужні перспективи» (акрил на полотні, 2010 р.), які теж відсилають до малярських абстракцій Казимира Малевича. «Чорний квадрат» Малевича 1913 року зайняв місце ікони на виставці футуристів «Нуль-десять» 1915 року і зробився очевидною банальністю, про яку найбільше дискутують у мистецтві. На обкладинці польського видання Домбровського – «Чорний квадрат на чорному тлі» (а не білий на білому, як у Малевича). Він зображений у текстовому файлі і є непроявленим, невидимим зображенням, як чорний текст на чорному. До назви збірки і обкладинки автор прийшов згодом, написавши спочатку титульного вірша. Натомість кольори живописної серії, ніжні і розбілені, ті, що застосовують при декоруванні інтер’єрів та фасадів будівель у «євроремонті», створюють ілюзію недосяжного раю, тотального затишку. Прикрашання середовища перебування прикриває потребу серйозних структурних змін. Приватний затишок на західний манер затуляє приватне від болючих проблем публічного. Зосередження на нанесенні акрилової фарби на поверхню «розмиває межі зображення», так як і наративу у громадському житті. Зображення стає абстракцією та виходить за межі фіґуративу.

Метафізично-критична абстракція віршів польського поета сконцентрована у буденному житті ліричного героя, яке або автобіографічне, або вигадане, як ідентичність у віртуальному просторі. Таке літературне опрацювання життєвих ситуацій складається з іронії, іноді сатири, банальних сенсів, які він марно намагається пізнати через відчуття буденності, неспектакулярності або за допомогою нових засобів спілкування. Аскетичність буденного також зводить у цій поезії все до дизайну, еротики, а в окремих випадках навіть до тілесного натуралізму. Автор протиставляє їм новий реалізм жесту, безфіґурного відображення чуттєвості, як і в малярстві кубістів та футуристів. Метафори взяті переважно з найзвичайнішої неінтелектуальної мови і є самі темою віршів. Лінґвістична гра з’являється вже у назвах збірок, де автор кокетує з популярними і приватними символами (монограма поета у «Те Деум» і натяк на мазурек Домбровського, офіційний гімн Польщі, у збірці «мазурка»). Проте автопоетика тут – це пошуки формули сучасного вірша, які лише на перший погляд здаються формалістичними, але, натомість, використовують глибоко особисті переживання і відомі водночас кожному та кожній з нас. Така поезія, як і життя, наповнена також смутком та самотністю («наприкінці цього вірша/ ми підемо до неба, якщо не підведе/ метафора»). 

Роздуми про есхатологічні поняття неначе збільшують пізнавальні можливості поезії у порівнянні з наукою, існування Бога не заперечується, проте існує зневіра у ньому. Ідеалізм католицької віри піддається пробі, хоча її консолідуючий інструмент й надалі важливий, але ідеалізм поета – радикальний, а не інтегральний і знаходиться поза всякою інституцією, залишає нас наодинці без відповідей. Пошуки оповідачем логіки та ідентичності актуалізують дилему молодого Гамлета, а також куртуазний культ дами. Ці уявлення, що сконструйовані розумніше, ніж сама реальність, як стверджує поет, не є правдиві, бо уявне як Бог, життя, сексуальність, не є у поезії реальними, вони фіктивні або навіть трансцендентні. Але насамперед поету ідеться не про ерос, а про етос, який Тадеуш Домбровський виражає у своїх віршах. Щира манера оповіді та приземленість оповідача є неповторними рисами його віршів, їхня таємниця криється у простоті та в оксюмороні. Домбровський рефлексує про силу уяви у поезії, перевіряє її вміння пізнавати реальне і здійснює через художній твір у віршах самопізнання, а читач(к)ам пропонує співпереживання, емпатію.

Тож маємо до діла з поезією, яка відкриває нам реальне і є такою, як вона може бути в реальному.