Меню

Чернівці, 58032, вул. Перша Приміська 3
+38 (098) 715 01 81
booksxxi@gmail.com

Троянда та світлотиск Пауля Целана. Лілія Шутяк

23.08.2016
placeholder+image


Абсолютно різними, з одного боку, і дивовижно близькими, з другого, є три найновіші віршовані збірки «чаклуна поезії другої половини XX століття» Пауля Целана (1920–1970). Його вважають найвизначнішим поетом минулого століття, творцем «абсолютного вірша» і винахідником «мови оніміння». Завдяки старанням перекладачів Петра Рихла і Сергія Жадана віднедавна український читач може по-новому оцінити всю глибину текстів німецькомовного поета з Чернівців. «Мовні ґрати» та «Нічийна троянда» – українсько-німецькі збірки Пауля Целана, які вийшли в серії «Меридіан серця. Бібліотека німецькомовної літератури» у видавництві «Книги–ХХІ». Це третя і четверта книги з десяти запланованих до століття від дня народження поета у 2020 році. «Світлотиск» – збірка поезій «пізнього» Целана, яка побачила світ у цьому ж видавництві.
 
 
«Мовні ґрати» – найменша збірка в усьому творчому спадку Пауля Целана. Вона охоплює вірші, написані протягом 1955–1958 рр. У цей час у поетиці автора спостерігаються докорінні зміни – перехід до так званої сірішої мови. 33 поезії, вміщені тут, увібрали в себе істотні біографічні й суспільно-політичні події з життя Целана.
Лейтмотивом збірки є «голос». З одного боку, це саме слово людини, його звучання, з другого – згадане поняття можна розглядати у більш філософському сенсі – як право автора говорити про важливе й наболіле (у випадку Целана – смерть, страждання, Голокост). Такий тон задає збірці вже перший вірш «Голоси», в якому автор підкреслює власну самотність, страх, приреченість. «О, потопельники, почуйте й нас», – із надією вигукує ліричний герой. А зрештою резюмує: «Жодного голосу – тільки пізній шелех, чужий годині, твоїм думкам подарований».
Іншим образом, що часто зустрічається в книзі, є око. Це то око Всевишнього, до якого звертає свої молитви автор, то людини, яка не бачить чи не хоче бачити те, що відбувається довкола. У будь-якому випадку вона приречена, на чому весь час наголошує поет: «очі, засліплені світом, у смертній безодні», «голоси очей, хором зачитані до знемоги».
У «Мовних ґратах» особливо відчутною є музична лінія. Композиція збірки побудована за принципом фуги (поліфонічного багатоголосся, при якому музикальна тема проводиться різними голосами і на різній висоті тону). Перший і заключний вірш, «Голоси» та «Стретта», є саме таким звуковим і тематичним обрамленням книги, що надають їй чіткої структури.
Наступна поетична збірка – «Нічийна троянда» – посідає центральне місце в поетичному доробку Целана й вважається вершиною його творчості. Вона містить 53 вірші, що виникли між 1959 і 1963 рр. Подібно до попередньої книги, «Мовні ґрати», тема страждань, заподіяних Голокостом, звучить тут не менш гостро. За словами перекладача Петра Рихла, Пауль Целан ніяк не міг зрозуміти, як людство з усіма його цивілізаційними і культурними досягненнями після приходу до влади «більшовицького режиму, а згодом німецького нацизму було знову відкинуто на позиції первісного варварства, коли не тільки цінність життя окремої людини, але й буття цілих народів девальвувалися до нульової позначки, а найстрашніші злочини проти людства були санкціоновані й освячені авторитетом тоталітарних політичних режимів?».
Для творчості Пауля Целана це питання є основоположним. «На першому плані для нього стоїть Голокост, трагедія єврейського народу, – зауважує Петро Рихло, – бо вона стала найбільшою моральною катастрофою, яку довелося пережити людству й зачепила його, як єврея за походженням, також особисто. Але для Целана поняття “єврей” тотожне поняттю “людина”, тому його поезія має універсальне, вселюдське звучання». Щоправда, наразі ні політика, ні філософія, ні література не змогли дати переконливої відповіді на запитання, чому таке могло трапитися і як цьому запобігти в майбутньому.
У віршах збірки «Нічийна троянда» відчутними є особисті літературні та філософські відкриття Пауля Целана, які, зокрема, стосуються російської літератури. Поет звертає увагу на життя і творчість Осипа Мандельштама, який, своєю чергою, здійснює вплив на його світоглядні орієнтири. «Братом Осипом» називає він Мандельштама та часто згадує у своїх віршах. Власне, «Нічийна троянда» має присвяту цьому російському авторові. Також у книзі знаходимо чимало алюзій на Біблію, єврейську теологію і філософію. Це подекуди ускладнює розуміння текстів і змушує раз у раз заглядати до глосарія, розміщеного наприкінці.
Ще одна збірка, в якій вміщено вірші «пізнього» Целана у перекладі українського поета Сергія Жадана, – «Світлотиск». Книга містить 100 поезій, надрукованих у прижиттєвих виданнях, а також книгах, що з’явилися після трагічної смерті Целана. Серед них – «Злам дихання» (1967), «Сонцеволокна» (1968), «Світлотиск» (1970) і «Партія снігу» (1971).
У вступному слові, написаному у вигляді вірша, Сергій Жадан порівнює вірші Целана з телефонним записником, «кожен вірш у якому розкладається на частини, переобтяжені інформацією (себто поезією), якої, утім, вистачає рівно настільки, аби не помилитися номером. Ці вірші і вписувались, очевидно, так, як вписуються телефонні номери – принагідно, несистематично й непослідовно, проте чітко й уважно, з огляду на те, що втрачені літери будуть дорівнювати втраченим можливостям порозумітись із телефонним диспетчером».
Кожен рядок цих текстів акуратно виписаний. Він містить настільки багато сенсів, що вимагає багаторазового перечитування задля уловлення суті. Целан обережно поводиться зі словами, старанно підбираючи лише найважливіші та відкидаючи зайві. В результаті – густину його поезій можна не лише відчути на смак, але й посторінково різати ножем, «хліб цей жувати зубами письма».
Особливої уваги заслуговує мова автора – вкрай добірна і вишукана, ніби він двічі вагається, яке слово вжити в тому чи іншому випадку. «Що це за часи, де розмова є ледь не злочином, бо має в собі так багато сказаного». Подекуди складається враження, що Целан не пише, а малює свої тексти. Така хірургічна делікатність у поводженні з мовою створює характерну атмосферу, в яку читачеві хочеться занурюватись знову і знову.
Як зауважує Сергій Жадан, згадані тексти він обрав для перекладу саме тому, що «по-перше, вірші з цих збірок поета в нас до сьогодні мало перекладались. По-друге, Целянові останні вірші особливо притягують своєю закритістю, демонстративною герметичністю й підкресленою приватністю. Вони нагадують нотатки: десь упорядковані, десь випадкові, дивовижно суб’єктивні й від цього – несподівано універсальні».
Ще однією з причин є порушене психічне здоров’я Пауля Целана. У післямові Сергій Жадан наводить свій діалог із покійним критиком і перекладачем Віктором Топоровим, із яким вони розмовляли про можливість перекладу згаданих поезій. «Навіщо цим займатися? Він же на той час був божевільним», – почув Жадан у відповідь. «І як після цього було не взятися за перекладання? – міркує український поет. – Іноді потрібно заперечувати очевидне. Хоча б для розвитку культурних контактів».
Тематична глибина віршів Пауля Целана, їхня ідейна різноманітність, вишуканість образів, експерименти з мовою, філософська, міфологічна та релігійна складова – це ті причини, з яких творча спадщина автора посідає чільне місце в історії літератури. А також саме завдяки їм вірші Целана мають неповторне звучання, прислухатися до якого варто всім поціновувачам якісної поезії.
Лілія Шутяк


http://cultprostir.ua/uk/post/sergiy-zhadan-pereklav-virshi-vidatnogo-nimeckogo-poeta