Кушко Надія

Надія Кушко (24 листопада 1972, Ужгород - травень 2015, Торонто) - українська поетка, мовознавиця, перекладачка.

Закінчила філологічний факультет Ужгородського університету, де навчалася також і в аспірантурі, за спеціальністю «українська мова», там же працювала над докторською дисертацію, яку не завершила. Надія Кушко володіла кількома іноземними мовами, була високоерудованою. Працювала журналісткою в ужгородських ЗМІ, менеджеркою словацько-української імпортно-експортної фірми.

2003 року Надія Кушко на запрошення Кафедри українських студій Університету Торонто виїхала до Канади працювати над перекладом праці «Encyclopedia of Rusyn History and Culture». Переклавши за три роки 900-сторінкову книгу, продовжила займатися перекладом академічних праць.

Надія Кушко відзначалася допитливістю, правдолюбністю, їй завжди було властиве почуття патріотизму, за що, власне, в 1990 році потрапила на «гачок» КДБ і провела кілька днів в ув’язненні.

Надія Кушко, як багато творчих, вразливих натур, мала загострене сприйняття дійсності, надавала перевагу самотності, її виснажували болісні біофізіологічні та психічні стани. Вона ніби балансувала на межі світів. Окремі її образи позначені наближеним до дитячого сприйняттям - самотня і трохи налякана дитина, яка насторожено і недовірливо ставиться до реальності, хоче заховатися в ірреальному, казковому, але і воно її ще трохи лякає своєю недозбагненністю. Звідси очудненість її поезії, в якій помітна екзистенційна домінанта. Світовідчуття авторки трансформовано в своєрідні поетичні образи та мову.

Певний час Надія Кушко лікувалася від депресії. На думку близьких їй людей, вона померла від передозування антидепресантами та фізичного виснаження. Надія мріяла жити у Франції. Її, за заповітом, поховали на півдні Франції - у селищі Рокбрюн-Кап-Мартен над Середземним морем.

Книга «Надія і демон самотності» вийшла посмертно. За життя Надія Кушко не опублікувала жодної своєї поезії.

ЗАМОВЛЯННЯ НОВОГО ВІКУ

Свідомість розсипається - листочками, листками,

які летять на всіх вітрах, ніби осіннє павутиння.

Свідомість розтікається струмками й потічками,

які збираються в річки й перетікають в океан спокою.

Я в водах аметистових його скупаюся,

і сон прийде до мене, солодкий, наче мед,

який принесла бджола

З намиста Критської царівни.