Целан Пауль

 Пауль Целан  (1920 - 1970)23 листопада 1920 року в родині Лео та Фріці (Фрідеріки) Анчелів з’явився на світ їхній перший і єдиний син Пауль, якому судилося стати згодом великим поетом Паулем Целаном. Будинок на тодішній Василькогассе (нині це вулиця Саксаганського), в якому народився майбутній поет, зберігся, як і все в Чернівцях, у своєму первозданному вигляді. В дитячі роки поета Василькогассе була засаджена каштанами; ремінісценції, пов’язані з цим ідилічним острівком дитинства, Целан висловив пізніше у вірші „Потойбіч” („Лиш за каштанами – широкий світ...”). Батьки- Лео Анчелі, бажаючи дати синові хорошу освіту, віддали п’ятирічного малюка до престижного закладу Майслера. у 1927-1930 р. хлопчик відвідував школу „Ссафа Іврія”, яка фінансувалася сіоністськими організаціями. Восени 1930 р. юний Анчель став ліцеїстом, вступивши до першого класу румунського „Православного ліцею для хлопчиків”(нині ЗОШ № 2). Вже тут у нього виявилися непересічні здібності до мов, зокрема румунської і французької. Незважаючи на успішне навчання, Пауль був змушений після 4-го класу залишити цей ліцей, в якому процвітав антисемітизм. Зокрема, вчитель географії Цоппа, „вождь” місцевої фашистської організації „ Залізна гвардія”, історик Зуб та деякі інші вчителі навіть на уроках дозволяли собі антиєврейські випади. В 1934 році чотирнадцятилітній Пауль пише листа до своєї тітки Мінни в Палестину, де є така промовиста фраза: „Що стосується антисемітизму в нашій школі, то я міг би написати тобі про це книгу обсягом 300 сторінок”. Пауль обрав „Ліцей великого воєводи Михая”(нині Чернівецьку гімназію №5 раніше ЗОШ №23), у якому він навчався протягом 1934-1938 р. Обдарований учень мав тут усі можливості для розвитку своїх мовних і літературних здібностей. Вже тоді хлопець почав потайки писати вірші. Закінчивши ліцей, Пауль, за наполяганням батьків, вступив 1938 р. на медичний факультет університету в Турі(Франція). Початок Другої світової війни застав його на вакаціях у Чернівцях. Не маючи змоги повернутися у Францію, юнак став слухачем курсу романістики в Чернівецькому університеті. З початком війни для Пауля, його рідних і друзів, його народу настали чорні часи. Криваві вбивства, спалення синагог, ганебне гетто, масова депортація у концтабори – все це залишило в душі юного поета незагойну рану. В 1941-1944р. він перебував у румунському трудовому таборі, працюючи на будівництві шосе. Але й у нелюдських умовах він продовжував писати вірші. Наприкінці 1942р. в концтаборі на півдні України загинули батьки поета. Надзвичайно важко переживав він вістку про вбивство безмежно коханої матері. Вірш „Чорні сніжинки” (1943) передає почуття Пауля того часу. Переживши єврейське гетто в окупованих Чернівцях, „трудовий” табір у Румунії, загибель батьків, випади повоєнних антисемітів як у суспільному житті, так і на побутовому рівні, він панічно боявся нових проявів антисемітизму – аж до манії переслідування. На початку 1944р. Паулю вдалося повернутися до Чернівців. Проте жити в гнітючій атмосфері тоталітаризму ставало все важче, тому в квітні 1945р. поет назавжди залишає Чернівці. Він обрав свободу... Париж відкрив перед Целаном двері... Ось між цими двома точками у світовому просторі – будинком на Василькогассе у Чернівцях і мостом Мірабо в Парижі – і вмістилося життя Пауля Целана. (Народний парк, гора Цецино, річка Прут тощо) у Чернівцях, підготовча школа медицини у французькому місті Турі, університет у Чернівцях, „трудовий” табір Бузеу (Румунія) у воєнні роки, повоєнні Бухарест і Відень і, нарешті, паризькі адреси – були менш чи більш тривалими паузами, зупинками або й віхами на цьому короткому, але такому неспокійному життєвому шляху. Целан володів 8-мовами , перекладав Лермонтова,Блока, Єсеніна, літераторів румунських, французьких, німецьких. Для Чернівців тих часів багатомовність була явищем природним. Толерантність міста, в якому перемішались культура. традиції, звичаї, певною мірою зобов’язувала, аби сусід знав мову сусіда. Німецька, румунська, польська, єврейська, угорська звучали на чернівецьких вулицях. Пауль разом із повітрям вбирав в себе мовну поліфонію, а вірші... вони жили в ньому від початку, а коли остаточно достигли, сформувалися, лягли рівними рядками на папір, тоді став Паулем Целаном. Асимільований єврей, котрий розмовляв і писав німецькою, жив у Франції і снив рідну Буковину. Він тікав від спогадів, від минулого і не бачив себе в майбутньому. „Класик модернізму, поет абсолютних метафор”, володар престижних премій, серед яких літературна премія ім. Георга Брюхнера. Зовні благополучна людина, в душі якої палало пекло. Не змогли допомогти лікарі психіатричних клінік, не зрозуміли, тікати від себе – марна річ, завжди потрапляєш до тупика. У кожного він свій- квітень 1970р.. Вечір, Париж... „Під мостом Мірабо струмує Сена”. Досягнувши вершини слави, Пауль Целан став самогубцем, перехилившись у квітні 1970р. через ажурне поруччя мосту над Сеною. Свій останній притулок поет знайшов на цвинтарі одного з пари-зьких передмість, неподалік від аеропорту Орлі. Гул літаків не стихає ні вдень, ні вночі. Парадоксальним є сусідство, коли взяти до уваги, що Пауль Целан за характером своєї творчості був дуже тихим, зосередженим. Але мабуть, навіть найпотужнішим двигунам не вдається заглушити цього щирого, довірлевого поетичного голосу, меридіан, якого пройшов через мільйони людських сердець. Цей голос торкнувся і нас. І він повернувся, але вже в бронзі, задумливо-печальний, з ледь помітною усмішкою на губах Пам’ятник Паулю Целану роботи талановитого скульптора Івана Салевича, створ