Меню

Чернівці, 58032, вул. Перша Приміська 3
+38 (098) 715 01 81
booksxxi@gmail.com
Нова Пошта - лого Безкоштовна доставка від 500 грн.

"У кожного з нас у грудях є той живий “тук”. Але одночасно це й горезвісне “з дна знов постукали”." – інтерв'ю з Артом Антоняном

08.06.2022
Одного січневого морозного ранку в сибірській конюшні на кордоні з Монголією народився звичайний вірменський хлопчик – Арт Антонян. Його казкове дитинство пройшло в Угорщині. Яскрава юність відбулася в чарівному українському Закарпатті. Наукові та літературні таємниці Арт розгадував в Ужгородському національному університеті на факультеті іноземної філології, обравши спеціальність - англійська мова та література. З 2004 до 2014 року він опановував журналістсько-редакторське ремесло, був теле і радіоведучим. Знімався в епізодичних ролях у серіалах і телепроєктах. З 2015 по 2017 рік займався серйозною діяльністю в дипломатичній сфері - працював у прес-службі посольства США у рф. Втомившись від офіційних костюмів та задушливих краваток, Арт переїхав спочатку до Іспанії, де пив солодку сангрію і вивчав пристрасну іспанську мову. Опісля - на острів Мальта, де наразі й створює власні книжкові світи.
А ще Арт Антонян є автором та співавтором текстів пісень Джамали: «My lover», «Thank you», «Perfect man», «Sister’s lullaby», «Обещание», а також пісні «1944», яка принесла перемогу Україні на пісенному конкурсі «Євробачення» у 2016 році.

І поки сусіди у росії та білорусі живуть в антиутопії, де забороняють "нет войне" і "1984" Орвелла, "Видавництво 21" видає художній твір Арта Антоняна про тотальну пропаганду та її наслідки – роман-антиутопія «TÜK»:

üПопуляція давно втратила людську подобу. У світі öсобин серцебиття – злочин, страшна недуга. Тотальні заборони оголосили абсолютною свободою, любов до батьківщини замінив агресивний політичний мілітаризм, домашніх улюбленців – роботварини, створені задля вправляння їхніх господарів у вишуканому садизмі. Правосуддя довершили, передавши до рук прекрасних, але безжальних Äфродіт. Ідеальним суспільством керують ньÜзруми. На шляху до бездоганного порядку стоїть лише Herz-тероризм, що виник унаслідок глобальної серцевої пандемії.
Законослухняна öсобина Давид сумлінно працює на благо Üмперії в телецентрі, допомагаючи створювати новинний продукт, який повинні регулярно споживати всі представники üПопуляції. Давид – гвинтик у нещадній машині пропаганди – потрапляє у вир подій, які не лише ставлять під сумнів досконалість üмперського ладу, але й загрожують усьому людству. 

Ми пропонуємо до Вашої уваги прочитати надзвичайне цікаве інтерв'ю з Артом Антоняном про його антиутопію, українську мову та письменницьке майбутнє.

 

Скільки років ти вже пишеш? Як так вийшло, що перша ж книга й одразу, так би мовити, серйозна книга – 528 сторінок?

 Ну от, взяв відразу і налякав читачів кількістю сторінок. (сміється — авт.) Пишу років 16, якщо говорити про прозу. А от вірші значно раніше почав писати, ще у школі спроби були. Спочатку траплялися нерегулярні замальовки, коротенькі історії.

 Під час навчання майстерності телеведучого нам іноді давали завдання — написати твір на певну тему. Жанрових обмежень не було, але кожного разу, бажано, інший. Потім у студії ми по черзі сідали перед камерою і читали свої доробки. Поки решта студентів і студенток спостерігали та слухали, дивлячись на великий екран. Саме тоді, у 2010 році, я почав писати оповідання. В результаті їх назбиралося на невеличке видання, яке планувалося, але так ніколи й не вийшло.

 Лише роки по тому, працюючи журналістом чи редактором, не пам’ятаю, я взявся за велику прозу. Ну як, я тоді ще не знав, що буде цілий роман. Подивився випуск новин і на живих емоціях написав уявний репортаж в “стилі” “Першого каналу” — відверту чорну пропаганду. Пам’ятаю, дав той текст подрузі. Вона сказала, що було “огидно читати”. Я зберіг текст і призабув. Знов пройшло кілька років, перш ніж я остаточно сів писати великий твір. Не маючи досвіду, я орієнтувався на стандартну сторінку формату А4. Ну, думаю, напишу десь на 300 сторінок і досить. Але ж книжкові стандарти відрізняються. От і вийшло, що мої триста з гаком сторінок вордівського файлу перетворилися на 528 книжкових. А вам тепер усе це читати! (сміється — авт.)

 

Що символізує назва “TÜK і як, до речі, її вимовляти?

 Робоча назва роману була “Über”. Потім я називав його “Üмперія”. Третя назва прижилася остаточно. “TÜK” — удар серця. У кожного з нас у грудях є той живий “тук”. Але одночасно це й горезвісне “з дна знов постукали”.

 

Чому саме антиутопія? Ти не розглядав інший формат книги: публіцистика, збірка оповідань, нон-фікшн. Загалом, чому “TÜK” виглядає саме так, як він зараз виглядає?

 Все на інтуїції. Ніякі формати, жанри не розглядав. Спочатку народилася емоція, багато емоцій і думок у відповідь на реальність, яка ставала все більш задушливою, тісною, штучно викрученою. На основі відповідних переживань прийшла ідея. Вона вже і продиктувала жанр і форму. Все сталося природно.

 

Як ти створював Ü-світ? Малював собі схему, тримав в голові?

 З самого дитинства фантазія була мені найкращім “парком розваг” з найкрутішими атракціонами. Тому уявляти й кожен раз добудовувати в голові üмперський світ було неважко. До того ж деякі події навколо, а жив я тоді в Москві, просто самі просилися: “зверни на нас увагу, зроби щось”. Один раз чуєш заяву політика. Думаєш, абсурд якийсь. Другий раз стається щось разюче — сюр, як то кажуть. Коли в надцятий раз щось трапляється, логіка ламається, починає працювати фантазія, бо треба ж якось поєднати все в єдине ціле. От і поєднав — в антиутопію.

 Якщо ж чисто технічно, то сюжетна лінія народжувалася в процесі. Приблизно тезами щось вносив у “план”, намітив собі до чого треба прийти, але без деталей. Вони приходили під час написання. Постійно було відчуття, що я дивлюся фільм і, чомусь, вже знаю, що буде далі. Але лише на 5 хвилин наперед відкривалося майбутнє. Тому мені самому було вельми захопливо “дивитися” це кіно до самого завершення.

 

Як зрозумів, що персонажі повинні бути саме такими, якими вони є? Якщо оцінювати, хто з персонажів найбільш улюблений?

 А я не знаю, чи вони повинні бути саме такими, якими є. Це як з дітьми: батьки народжують і часто очікують, що їхні чада будуть “ось такими”. Проте діти не втомлюються дивувати їх. Так само з персонажами та персонажками. Хіба що в автора завжди є шанс переписати, а у батьків народити наново — ні. Я вирішив лояльно поставитися до жителів свого роману. І знов же таки керуватися інтуїцією. Якщо пишу і відчуваю, що він, вона, навіть воно — живе, значить все добре. Йдемо далі. Наскільки мені це вдалося, покажуть відгуки читачів і читачок.

 Якщо конкретно, то найближчий мені Вінсент. Є в ньому щось найцінніше особисто для і від мене. Джаззі крута, люблю її. Але найцікавіше було працювати з машиною правосуддя Äфродітою та üмперською мовою. Так, мову öсобин я теж зараховую до складу персонажів. Ну це таке, філологічний ботан ще живий в мені. (сміється — авт.) Упс, я не назвав “головного героя”. Давиде, якщо читатимеш це інтерв’ю, друже, ти теж нічогенький.

 

 

Як і де ти писав цю книгу? Скільки часу зайняв процес від першого речення до останньої крапки?

 Рік, якщо беремо той момент, коли серйозно сів за регулярне написання. Але були перерви по кілька місяців на звичайне життя, яке підкидало сюрпризи, й тоді не було часу. Якщо ж забрати ті перерви, то, може, за пів року і впорався б. Проте то лише написання першої чернетки, а ще ж редагування. А редагування такого великого тексту це ще кілька місяців. У мене так.

 Писав у 5 країнах світу. Не планував, так сталося. Почалося все в росії, потім були — Україна, Іспанія і Мальта. На острові поставив останню крапку. Одну з країн я навмисно з певних причин не називаю. То була майже секретна поїздка. Така собі літературна резиденція, але у друзів вдома. Їм потрібно було поїхати на місяць. Вони лишили мені цілий будинок у затишній місцині під величною горою. Сказали: “Ось тобі будинок, собака, щоб виводив тебе-себе погуляти, й ціла комора їжі”. І поїхали. Протягом місяця разом з собакою ми написали, мабуть, добру чверть роману. За це я зробив його (пса - авт.) героєм моєї наступної книги.

 

Чи були фрагменти, епізоди, які не потрапили в кінцевий варіант книги? Чому так вийшло? 

 Епізодів, вони у мене замість глав, не позбавлявся. Усі потрапили в книгу. А серед інших незначних уривків я повністю видалив з тексту сексуальну сцену. Ось вони вже біля ліжка, голі, й бац… в рукописі, наче жирафа серед маленьких пухнастих баранчиків, стирчить шматок дешевого порно-чтива. Залишив його до редагування. Тим часом шукав, читав і класиків, і сучасних відомих письменників — то банальні “квіточки-бджілки”, то так нацукровано, що зуби зводить і діабет хапає, іноді по-місіонерськи нудно, аж засинаєш, ну і те саме дешеве порно-чтиво. Чи то я погано шукав, чи ще щось, але… Знайдете геніальний, високохудожній опис статевого акту, впевнений, такі є, надішліть мені посилання, будь ласка. Буду вчитись! Якщо ж без жартів, ну дуже важко для мене виявилося словами зобразити красу, ніжність відвертих дотиків, вібрацію зітхань та струм проникнень… Може, в іншому творі. Цей, вважаю, нічого не втратив через видалену сцену.

 

Ти самостійно переклав роман українською. Як тобі роль перекладача? Ти вперше перекладав художній твір та ще й власний?

 Колись у студентські роки трохи перекладав поезію з англійської на російську, російська у мене рідна. Не літературними перекладами я багато займався за минуле професійне життя. А тут же постало питання саме літературного перекладу великого художнього твору. Я злякався.

 

Чому? Зараз же ти відповідаєш українською.

 Так, свого часу я вивчив українську. Колись навіть, кажуть, досить добре вів прямі ефіри на українському радіо і телебаченні. Проте одна справа говорити, інша — писати. Твір величезний. І я вже понад 12 років як знов не живу в Україні. Тому я розгубився.

 Поміркувавши, написав письменнику і перекладачу Андрію Любці. Андрій відповів, що не перекладає з російської. А потім додав дуже важливі для мене слова: спробуй, переклади сам, ти зможеш. Це не цитата, я просто передаю сенс його слів. І, справді, варто було повірити в себе. Результат не беруся оцінювати. Можливо, читачі й читачки поділяться враженнями. Але хочу дуже подякувати неймовірним і суперпрофесійним редакторці Iнзі Кейван і коректорці Людмилі Лободзець за всі ті літературні дива, що вони зробили з текстом. Окрема подяка пану Василю Дроняку за те, що видав книгу та ще й у настільки важкий для країни та усіх час.

 

Чи плануєш продовжувати писати в жанрі антиутопії? Світ “TÜK” має право на продовження, умовно, TÜK-TÜK” чи TÜK2”?

 На продовження має право все. Антиутопію можна написати про будь-яку без виключення країну, тем вистачає. Тому зарікатися не буду. Хоч і вирішив, що буду писати в різних жанрах, не хочу зациклюватися на чомусь одному. Наразі поволі дописую книгу під робочою назвою “Еллісон на Дракатусі”. Це дитячо-підліткове фентезі для моєї хрещеної доньки. Є кілька ідей далеких від фантастики художніх творів. Поки мені є що сказати — писатиму. Сподіваюсь, мої читачі та читачки мене знайдуть.

 

 

.

 

 
Фото з архіву Арта Антоняна
спілкувався Вадим Герман, PR-менеджер
herman21books@gmail.com