Меню

Чернівці, 58032, вул. Перша Приміська 3
+38 (098) 715 01 81
booksxxi@gmail.com

«…на відміну від моїх героїнь, мені дуже пощастило з родиною». Розмова з авторкою роману «Твоя М.» Іриною Жураковською

04.04.2021

Найближчими днями побачить світ роман Ірини Жураковської «Твоя М.», який виходить у співпраці «Видавництва 21» та Літературної агенції OVO. Ірина вже відома читачам за романом «По той бік війни», який вийшов 2017 року. Ми поспілкувалися з авторкою про її письменницьку трансформацію за період між двома книгами, про новий роман, про його героїнь, про роботу над книгою і про те, що цю роботу супроводжувало.

Між цими двома романами було три літературні школи плюс курси письменницької майстерності. Тож там, де з «По той бік війни» я рухалася навпомацки, у «Твоїй М.» була більш осмислена робота. Зокрема і над помилками з урахуванням відгуків критиків. Окрім цього, за час від виходу роману «По той бік війни» відбулося і чимало змін у моєму особистому житті, зокрема й народження дитини та професійне вигорання (вже подолане), тож це також відкрило чимало інсайтів для нового роману.

Для мене передусім вона дуже жива. Обидві героїні – і німкеня Марія, і українка Марина – намагаються позбутися навішаних іншими сподівань та упереджень, окремі з яких тягнуться ще з дитинства, та навчитися грати за власними правилами. Шлях до цього усвідомлення для обох проходить через чимало травм та розчарувань, які, на жаль, відомі багатьом з нас: токсичні стосунки, нездорові суспільні очікування, травматичний сексуальний досвід, самотність… Як на мене, це вийшла дуже життєствердна та підтримуюча книга для тих, кому це знайомо.

Усе почалося з того, що з перервою у два місяці на моєму плечі плакали дві молоді дівчини: одна – українка, інша – німкеня. Обидві вирушали за кордон, обидві плакали через батька. Майже діаметральна протилежність самих дівчат та їхніх життєвих ситуацій та однаковість їхніх сліз настільки мене вразили, що захотілося простежити, як могли б скластися їхні долі та вловити цю схожість. Звичайно, в обох дівчат-прототипів усе складається зовсім інакше, а героїнь довелося зробити на п’ятнадцять років старшими і перенести у 2003-й, щоби було достатньо часу для їхнього дорослішання.

А підтримував мене передусім мій чоловік. Парадоксально, що він не може прочитати нічого з написаного мною, бо він британець і не розуміє української, але при тому вірить у мене, як у письменницю. Це саме він брав на себе нашого маленького сина та оплачував няню, щоб я могла писати. Я дуже йому за це вдячно. Також підтримували батьки – хоча ми й не часто бачимося вживу, часто спілкуємося віртуально. Батько постійно цікавився прогресом, не давав закинути. Він же був одним з перших бетачитачів роману «По той бік війни», а ось новий роман ще не читав – чекає на фінальну версію (вже передзамовив книгу). Тож на відміну від моїх героїнь, мені дуже пощастило з родиною.

Це саме та сучасна жінка, про яку ми говоримо. Від тих 18-літніх дівчат, що тільки вирушають у свою життєву подорож, до жінок 30+, 40+, а то й 50+, бо як ми бачимо з роману, ніколи не пізно почати жити так, як того хочеш ти. Також мені б дуже хотілося бачити серед читачів чоловіків, що прагнуть зрозуміти своїх дружин, сестер, доньок.

Боюсь, ось так прямо винесені меседжі виглядатимуть надто банально. Ти маєш значення, ти варта любові такою, як є. Твоя цінність не визначається тим, чи ти відповідаєш соціальним очікуванням. Ти найкраще за інших знаєш, що робить щасливою саме тебе. Це нормально, що тобі буває складно і боляче – але буде краще. Це нормально просити про допомогу. Це життєво необхідно просити про допомогу, коли життя втрачає сенс і радість. Ментальне здоров’я – важливе. Зрештою, ніби й відомі на сьогодні речі. Але багатьом із нас про це варто часом нагадувати.

З Іриною Жураковською спілкувалася Інга Кейван.