Друзі, записали неймовірне інтерв‘ю з авторкою класної, стильної та сучасної – у всіх сенсах цього слова – книги «Острів каштанів» Тетяною Поставною. Поговорили про резиденції для письменників, містику в процесі написання книжки та цунамі в Києві. 

Замовити книжку можна за посиланням – "Острів каштанів"

 

У грудні у Вас вийшла книга у нашому Видавництві 21 – “Острів каштанів”. Але Ваш письменницький дебют був у 2019 році з дитячою книгою, потім були ще інші книги і наприкінці 2022 вийшов перший дорослий фікшн. Власне два питання: чому і як вийшла дитяча книга? І чи є різниця між написаннями для дітей та дорослих?

Насправді, ніколи спеціально не замислювалась про те, що є дитяча література і є доросла. Тепер, – коли вже часто задають це питання – розумію, що дитяча література дуже різна. Мені здається, є категорія дитячих книжок, які також читають дорослі. Наприклад, «Маленький принц» Екзюпері – наскільки це дитяча книга? Чи «Аліса в Країні Див». Або ж більш сучасні твори – наприклад, мого улюбленого письменника Ульфа Старта. Як на мене, все це дитячі книжки, які цілком підходять для дорослих, лише там є один нюанс – головні персонажі в цих книжках діти. Тому, це не було свідоме рішення написати книгу для дітей. Це було рішення написати книгу, де головна героїня дитина. Думаю, мої книжки не лише для дітей – вони для всіх, хто колись був дитиною.


Дозволю собі сказати, що за короткий час (від 2019 року) Ваші книги два рази потрапляли до Короткого списку ВВС. Це досить круто і престижно. Як Ви вважаєте, з чим пов‘язаний такий успіх?

Складно оцінювати власні книжки. Також для мене є загадкою як те чи інше жюрі обирає переможців премій – дуже мало відгуків жюрі доходить до автора. З тих відгуків, що я маю від дорослих читачів, можу зробити висновок, що мої книжки досить психологічні, там багато емпатії і вони викликають у людей сльози, але сльози від радості, від переживання невеличкого катарсису і співпереживання героям. Загалом, в книжках немає моралізаторства, але вони точно вчать чомусь хорошому. 

З дитячими відгуками теж цікаво. Мене дуже вразило, коли дебютна книга отримала премію «Еспресо. Вибір читачів», бо тоді на нагородження привезли стопки папірців, на яких діти голосували за книжки і залишали свої відгуки. Тоді я зрозуміла, що дітям дуже сподобалась сама героїня, вона була для них ніби супергерой – дівчинка, яка була лисичкою. Це щось круте) Тож можна сказати, діти і дорослі по-різному сприймають мої книжки, кожен знаходить там щось своє.


Знаю, що Ви працювали журналісткою та сценаристкою. Як Вам здається, що літературна діяльність – це логічне продовження Вашої кар‘єри? І питання щодо кар‘єри: наразі Ви займаєтеся лише літературою?

Наразі у мене є власна маленька студія, в якій ми з командою створюємо документальні фільми та інші проекти. Деколи я досі самостійно пишу сценарії, деколи це роблять мої колеги, а я лише керую загальним концептуальним баченням. Це моя основна робота, яка забирає майже весь мій час. Мені цікаво створювати проекти, які потім щось змінюють в суспільстві, дають поштовх розвитку культурних сфер, піднімають суспільний дискурс. Цього місяця якраз прем’єра нашого нового документального проекту «СТРІХА» – це п’ять великих фільмів-експедицій на тему української народної архітектури. Ми знімали цей проект восени минулого року, вже під час повномасштабної війни. Ці фільми ми плануємо показати на ютуб-каналі Ukrainer і пізніше на телебаченні.

Чи є література продовженням моєї кар’єри сценаристки – не думаю. Література для мене взагалі дуже окрема, майже сакральна частина життя. Фільми, які я створюю – це про актуальне, те що має працювати з контекстом і творити зміни зараз. А література – це щось, що існує поза часом. Хочеться, щоб мої книжки не втратили свою цінність з плином років. Застаріє мова, застаріє загальне історичне тло, але сенси залишаться актуальними. Принаймні, мені би так хотілося.

 

Давайте трішки про Вашу книжку «Острів каштанів». Перше, що я хочу Вас запитати – про власне рукопис цього видання, який Ви писали під час перебування на письменницькій резиденції. Розкажіть більше про цю історію: як, чому, коли, навіщо?

Це вже було моє друге перебування саме в цій резиденції на острові Закінтос, у Греції. В свій перший візит, три роки тому, я написала дитячу книгу «Листи з пошти на маяку», а ще через рік написала там «Острів каштанів». Цю резиденцію відкрила українська письменниця Таіс Золотковська разом із чоловіком, тобто це приватна резиденція. Там писали і Сергій Жадан, і Ірена Карпа, і багато інших українських письменників. Потрапила туди, просто заповнивши аплікаційну форму на сайті – коротка біографія і бібліографія, опис книги, над якою плануєш працювати і так далі. Цього року я так само працювала в
резиденції у Венспілсі, Латвія.

Коли я в резиденції, у мене взагалі інший розпорядок дня – читання зранку, робота над сюжетними лініями і персонажами або безпосереднє написання тексту вдень, редагування ввечері. Дитячі книжки я одразу писала на ноутбуці, а «Острів каштанів» писала від руки і потім передруковувала. Це був цікавий досвід, бо я мала змогу писати всюди – біля моря, в горах, в оливкових гаях, на даху будинку з видом на острів.

 

І, як Вам здається, такі письменницькі резиденції сильно допомагають з написанням? В чому плюс такого виду письменницької діяльності? Чи бувають мінуси?

Те, що по світу існують письменницькі резиденції – велике щастя. Мені, наприклад, дуже складно написати книгу, коли я у Києві у розпал знімального сезону. Хто жив у Києві, знає який у цього міста взагалі ритм – дуже швидкий. А для написання книги потрібно знизити темп, вивільнити простір, прибрати зайве… і немає кращого способу це зробити, ніж поїхати писати в письменницьку резиденцію, де все влаштовано так, щоб якраз допомогти тобі написати книгу. Особисто я бачу у цьому самі плюси. По-перше, зміна картинки за вікном вже надихає. По-друге, резиденції найчастіше розташовані десь побляжче до природи – це або море, або гори. Це теж ресурс. Там завжди є зручне робоче місце і бібліотека. Мені також подобається вимикати інтернет, тоді зовсім виходить спокійний для письма простір.

В резиденції у Вентспілсі, де я була цього року, я знайшла й інші плюси – там одночасно може жити близько 10 письменників з різних країн. Тобто з одного боку у тебе є твій простір, де ти можеш бути цілковитим відлюдником, а з іншого – завжди є з ким на кухні обговорити особливості книговидання в Австрії чи на Тайвані. Ця взаємодія теж наповнює, розширює і досвід, і взагалі знання про світ.

 
Коли саме Ви писали текст «Острів каштанів»? У мене таке відчуття, наче це велика алегорія на початок повномасштабної війни, коли кияни об‘єдналися та захищали Київ. Власне, скажіть, є в цьому доля правди чи я взагалі не правильно зрозумів? Тобто моє трактуванням в тому, що з Києвом стається біда, а кияни об‘єднуються. 

Власне, ви дуже точно піймали цю думку, нюанс лише в тому, що книжка була написана за рік до війни. Тому для мене є в цьому щось містичне. У книзі є сцени з відключенням світла, там описані зруйновані будинки і потрощені машини в Києві, там розповідається про родину, яка взяла до себе чужу дитину, бо мати виїхала закордон… Там навіть є історія про тигра, який розгулював містом, а цього року я прочитала схожу новину про тигра Шанті, якого так само вивозили з країни в закордонний зоопарк, рятуючи від війни. Словом, дуже багато містичних співпадінь. Але це не була свідома алегорія, скоріше – несвідоме передчуття.

Взагалі, вся ця історія придумалась мені в один момент, 1 вересня, коли я саме пила каву в кав’ярні і писала щоденник (тому цей щоденниковий запис винесено на форзаци). Це було якесь непояснене тривожне передчуття, яке оформилось ось в такий містичний образ – цунамі у Києві.

 


Ваш стиль письма досить легко читається, але в той же момент досить динамічний. Мені подобається, що там багацько діалогів та «неймдропінгу». Скажіть, будь ласка, ким Ви надихалися? Чи це власне внутрішнє бажання такого письма.

Це для мене це комплімент, дякую. Бо справді хочеться писати так, щоб читалось легко. Взагалі на стиль письма вплинули, мабуть, якраз дитячі письменники, переважно скандинавські. І ще Фредрік Бакман, який хоча і не дитячий письменник, але пише схожим чином – трохи ніби наївно. Думаю, це така лінза, через яку письменник дивиться на світ. І,мабуть, я дивлюсь схожим чином – теж наївно. Мені подобається цей стиль і загалом погляд на життя.

Коли я починала працювати над «Островом каштанів», у мене також було бажання написати щось образне і метафоричне. Так, щоб у книжці відчувалась текстура цегляних будинків, асфальту, води в Дніпрі… Було відчуття зупинки часу. Щоб все, що відбувається в книзі можна було ніби відчути на дотик. Ось це бажання з’явилось після прочитання «Бог дрібниць» Арундаті Рой, тому у книжці є до неї відсилки.
Якщо говорити про «неймдропінг», всі приховані відсилки і цитати у книжці, то вони сталися самі собою. Вони ніби є частинками того світу, який створено в книжці. А цей світ нероздільно пов’язаний з музикою Дейва Брубека, шекспірівської фразою “milk of a human kindness” і проспектом Перемоги у Києві, де розгортаються події книжки.

 

Як Ви вважаєте, Ваш досвід журналістики допомагає Вам писати?

Однозначно, так. Тому що велику частину в написанні книжок займає саме ремесло. І його спершу треба здобути. У людини можуть бути дуже цікаві ідеї, історії і думки, але якщо немає ремесла – просто писати, не буде і книги. Тому досвід писання статей, сценаріїв та різних інших текстів – все це лягло в скарбничку досвіду, дало можливість виписатись, набити руку. Завдяки цьому в якийсь момент перестаєш звертати уваги на сам процес писання. Крім того, дуже допомагає навичка будувати структуру. Коли працюєш зі
сценаріями чи статею – постійно працюєш зі структурою, драматичними арками, блоками. Це також частина ремесла. Коли це стаєтвоєю навичкою це робиться швидко і фактично з заплющеними очима.

Над чим Ви зараз працюєте? Чи можемо від Вас чекати дитячої книги? Або, можливо, роман.

Дійсно, зараз працюю над дитячою книгою. Сподіваюсь, закінчити її цього року. Але по відчуттям, це вже лебедина пісня в дитячій літературі. Далі мені би, мабуть, хотілося приділити увагу короткій формі – розповідям, есеям. Хотілось би видати тематичну збірку з короткою формою. Про роман поки не думаю. Можливо, ще не доросла, а можливо світ зараз занадто швидкий для довгої форми.

 

Вадим Герман, PR-менеджер
herman21books@gmail.com