27 травня на сайті «Видавництва 21» розпочинається передпродаж роману сучасного швейцарського письменника Арно Каменіша «Сец Нер». Це перша книга ґраубюнденської трилогії, яку, крім «Сец Неру», складають книги «Позаду вокзалу» та «Усе допито», які вийдуть упродовж червня. Видання здійснюється за підтримки швейцарської культурної фундації Pro Helvetia.

Дизайн українського видання трилогії розробила Анна Стьопіна.

Концепт дизайну оснований на техніці стереоскопії.

Трилогію переклала Люба-Параскевія Стринадюк. Ми попросили перекладачку розповісти про свій досвід роботи з текстами Арно Каменіша, про його трилогію, своєрідність його стилю, мови, авторського світогляду і про те, чим твори цього швейцарського письменника можуть зацікавити українського читача.

  • Як Ви відкрили для себе творчість Арно Каменіша?

Мушу тут згадати рік 2011. Тоді у вересні до Львова на Форум видавців приїхали швейцарські автори, серед них був і Арно Каменіш. Я ходила на зустрічі з німецькомовними авторами, слухала, вслухалася (тоді я якраз щойно закінчила університет, кафедру – ґерманістики). Пригадую, я собі тоді сказала: ніколи Каменіш. Послухати – послухала. Однак навіть читати не буду. Не те що перекладати. Ні.

Моє перше знайомство тоді з творчістю автора стривожило мене, викликало нерозуміння, спротив, небажання пізнавати таку літературу. Бо як можна. Така вільність, така свобода, аж – зухвалість. Як він, цей автор, поводиться з мовою, віртуоз який. Підкидає її в повітрі, і, дивись, який впевнений, що зловить, втримає, не опустить. І викручує в танці так сміло і вправно тією мовою. А який гордий, як любить свої тексти. Скільки радості на його обличчі. Читає так впевнено, аби бодай дрібку скромності. І про що. Про нікому не відомих горян з якогось далекого гірського села. Ні, ні, ніколи такі тексти для перекладу.

Через сім років я вже прагнула таких текстів, такої складності. З такими протиріччями. Однак вже не пам’ятала, забула про Каменіша, про його тексти, які ніколи нізащо не хотіла запізнати.

Два роки тому, то був рік 2018, Христина Назаркевич у одній розмові сказала, що має автора-золото. Що його тексти – скарб, скарб безцінний. І що це – моя тема. Що вони дуже складні, але прекрасні. І мої. І я вже знала, про кого вона. Про які тексти. Про ті, які колись – ніколи, в жодному разі. А тепер – так, вони, саме вони.

  • Яке місце посідає творчість та особистість Арно Каменіша в сучасній швейцарській та загалом європейській літературі, літературно-мистецькому середовищі? Наскільки і завдяки чому він популярний?

Арно Каменіш – один з найбільш читаних авторів у Швейцарії. Він – автор вже одинадцяти книг малої прози. Їздить великими довжелезними турне із презентаціями своїх книг по всій Швейцарії та за кордоном. Це – завжди читання-перформенси, що збирають величезну авдиторію. Те, як читає автор свої тексти, це ще одна окрема розповідь. Його тексти є дуже ритмічними, мелодійними. А теми книжок Арно Каменіша – це завжди історії про те, що минає, зникає, що не дуже знане загальній авдиторії, однак таке привабливе. Магічне. Що манить. Запрошує у свій світ. Описи та герої його книжок – із його рідного далекого гірського села Таваназа кантону Ґраубюнден, зі світу, який хочеться пізнавати. Відкривати. Частиною якого небавом хочеться стати самому – таку силу й харизму мають тексти Арно Каменіша.

  • Чому для перекладу обрали саме ґраубюнденську трилогію? І скільки Ви працювали над перекладом?

У автора вже є одинадцять книг прози. Ґраубюнденська трилогія – перші три книги автора, які й зробили його відомим. Я не читала всіх книг Каменіша. Однак з опису ця трилогія мені найбільш близька. Про літування на полонинах, про його гірське село, спогади з дитинства. Про його рідних, про горян. Багато діалогів (особливо у третій книзі трилогії), живої мови, влучних жартів. Іронії. Світ, який описує автор у своїй трилогії, мені дуже близький. Певно, ще й тому, що я також з гір.

Над перекладом трилогії я працювала півтора року. І можна написати ще окрему книжку про моє життя з цією трилогією. Це – час безцінний.

  • Розкажіть, будь ласка, чи працювали Ви над перекладом у межах якоїсь програми? Очевидно, це буде цікаво і корисно особливо для перекладачів-початківців.

Я почала працювати над перекладом трилогії, не маючи ще договору з українським видавництвом. Це – була моя ініціатива. Моя пригода. Я працювала над перекладом й тимчасом роздумувала, котрому з українських видавництв була б цікава така співпраця. Кому можна було б запропонувати ці тексти для видання.

Я рік працювала над перекладом трилогії і лиш тоді погодила з видавництвом співпрацю. Тобто цілий рік я не могла подаватися на перекладацькі резиденції, де основною умовою є договір з видавництвом. На початку цього року, маючи вже договір з видавництвом, я вже могла подаватися на резиденцію. Мене запросили на дві перекладацькі резиденції. Однак через ситуацію в світі ми перенесли моє перебування на резиденції на осінь, якщо вдасться. Тоді вже, мабуть, переклад трилогії вийде в Україні. Цей час свого перебування (якщо все ж вдасться поїхати) я використаю для пошуку нової книжки для перекладу, яка могла б бути цікавою та цінною для українського читача. У кожному разі, я вже маю досвід перебування на таких резиденціях. Це – завжди чудовий досвід. Спілкування з іншими перекладачами, які перекладають з німецької на свою рідну мову. Перебування у країні, де рідною мовою є німецька. І що дуже важливо – там я маю завше зручний стіл, велике світле вікно. Бібліотеку. Багато особистого простору. І час для праці над перекладом.

  • Розкажіть, будь ласка, трохи про мову текстів Арно Каменіша. Як Вам з нею працювалося?

Автор пише свою трилогію літературною німецькою мовою з введенням у свої тексти слів із сурсільванського діалекту ретороманської мови, яким розмовляють у його рідному гірському селі Таваназа кантону Ґраубюнден.

Впродовж праці над перекладом трилогії я не спілкувалася з автором, нічого його не запитувала. Я мала тексти, мала мову цих текстів. Тексти давалися пізнавати себе. Часом здавалося, що не випливу з тієї глибини, що не справлюся сама з тими чи іншими моментами в тексті. Я мала час. Тексти відкривалися поступово. І не впевнена, що зможу достоту описати мій стосунок з цими текстами, однак це були живі, дуже живі відносини. Відкрите спілкування. Довіра. Тексти пізнавали мене, я – їх.

І звісно реалії у трилогії Арно Каменіша. Це – описи з полонини, з літування на полонинах; спогади з дитинства – з гірського швейцарського села; діалоги горян, завсідників довголітньої сільської кнайпи «Гельвеція». Хоч і про гори, про полонини. Про гірську місцевість, горян. Однак, швейцарських, зі швейцарськими реаліями. Для цього потрібна була пошукова праця. Багато пошукової праці.

Ще один момент: загальна полонинська лексика. Не власні назви. А загальна лексика, яка стосується окремої сфери, виду діяльності, полонинського ремесла. Життя на полонині. Потрібно було знати, як називаються ті чи ті речі з полонинського світу українською. Як їх називають на полонинах. Яку вони мають назву.

Так, і сурсільванський діалект, який найбільше проявиться у третій книжці трилогії «Усе допито», у прямій мові, у розмовах горян. Вставні слова сурсільванським діалектом. Я знайшла онлайн-словник з діалектами ретороманської мови. Також розпитувала свого друга, який родом зі Швейцарії. Писала йому. Бо ретороманська мова має кілька діалектів, серед яких і сурсільванський. До автора не насмілювалася. Я мала такі прекрасні тексти і боялася втратити той живий зв’язок з ними. Я мала все. Все вже було в текстах. І на всі запитання вони поступово давали мені відповіді.

  • Як би Ви визначили стиль текстів ґраубюнденської трилогії? Що, на Вашу думку, є визначальним у кожній із книг трилогії?

Це – художні тексти. Короткі оповіді, кожну з яких можна читати окремо, не залежно одна від одної. Разом однак вони творять одне ціле – світ, який описує автор. Тут багато діалогів, прямої мови, особливо у третій книжці «Усе допито». Мова лаконічна, влучна. Плинна. Чітка. Каменіш пише так, щоби потім можна було ці тексти читати під музичний супровід. З внутрішньою мелодикою. Часто його тексти нагадують поетичну прозу. Проза із власною поетикою. Ритмом. Стиль автора добре відомий його читачам. Це – завше невелике видання на сто сторінок. Із чіткою структуризацією текстів. Майстерно вирізьбленими реченнями, де вставними словами є слова із сурсільванського діалекту, які повторюються в текстах. Мова його текстів – є не тільки засобом вираження думки, але й має естетичний вплив на читача.

  • Чим ґраубюденська трилогія буде цікавою українському читачеві? Яким чином творчість Арно Каменіша може посприяти зміцненню культурних мостів між Україною та Швейцарією?

Це – дуже добра якісна проза. Часто про те, як бути собою, не боятися бути собою. Пам’ятати, хто ти. Звідки. Вміти бути цікавим найперше собі. Вміти розповісти про те, що зникає, про те, що непопулярне. Невідоме. І начеб невизначне. І робити це з любов’ю. З найбільшою любов’ю і майстерністю.

Перша книга трилогії «Сец Нер» вийде 31 травня. Замовити книгу можна вже, за передпродажною ціною.

Інга Кейван, PR-менеджер «Видавництва 21»

ikeyvan7612@gmail.com

https://www.facebook.com/profile.php?id=100001499791735