Меню

Чернівці, 58032, вул. Перша Приміська 3
+38 (098) 715 01 81
booksxxi@gmail.com

«…цей текст буде актуальним для того, хто не боїться темряви і цінує світло». Розмова з автором роману «ТАДУШ» Артемом Поспєловим

04.04.2021

Уже зовсім скоро читачі зможуть познайомитися з дебютним романом Артема Поспєлова «ТАДУШ», який побачить світ найближчими днями і, можливо, стане однією із найбільш яскравих подій сучасного українського літпростору. Книжка виходить у співпраці «Видавництва 21» та Літературної агенції OVO.

Читаючи «ТАДУШ», складно повірити, що це дебютний роман Артема Поспєлова, настільки досконало написаний текст, настільки переконливим є створений автором смисловий світ. Світ роману «ТАДУШ» нагадує шматочок слюди – цілісний, але кожен шар його крихкий, вразливий, прозорий. Хтось, імовірно, побачить у романі Артема Поспєлова своєрідну трансформацію Керроллівської Аліси: нестримність (а часом і нестерпність) дорослішання, створення доповненої реальності задля того, щоби подолати ту вічну екзистенційну самотність душі. Особливо виразною в романі «ТАДУШ» є актуальна зараз у різних дискурсах тема – пам’ять. Пам’ять – як те, що найбільш ненадійне, як ліки від травм і як утеча від травм. Пам’ять – як шлях від себе і до себе. А там, де пам’ять, там завжди час – феномен і категорія, з якою по-різному, але нескінченно працює людство. Працює з нею і Артем Поспєлов. Це, зокрема, відзначив Ростислав Семків: «Ця книжка для тих, котрі цінують спокійне і виважене читання. Насправді, Артем Поспєлов досліджує час: ви це фізично відчуєте». А там, де час, там і простір. У просторо-часі роману «ТАДУШ» дуже тонкі зв’язки, але дуже міцні.

Крім того, автор – естет та ерудит. У романі багато відсилань до інших творів літератури і кіно.

«ТАДУШ» – дуже цікавий зразок, зріз свідомості сучасної людини. Читачі «Видавництва 21», очевидно, відзначать для себе співзвучність роману «ТАДУШ» з окремими моментами творів Дімітре Дінева, Арно Каменіша та Уляни Глібчук (її повість «Дівчатка» також незабаром побачить світ). Це свідчить лише про те, що такий тип авторської свідомості, такого прочитання світу на часі.

Скоро читачі зможуть скласти власну думку про «ТАДУШ», а наразі пропонуємо познайомитися з автором і почути його.

Довго. Кажуть, так часто буває з першими книжками, тож і моя не стала винятком. Я писав ТАДУШ більше двох років у декількох помешканнях у різних фізичних та емоційних станах у різні дивні та зовсім далекі від дивного моменти життя. Книжка росла приблизно так само, як ріс із нею я. Починати довелося із одним багажем, а закінчувати із більшим у декілька разів. І це стосується не лише літератури. Мене завжди тягнуло до дитинства і спогадів про нього, особливо тих, які тепер напівміф, і вже точно не скажеш, як усе відбувалося насправді. Але, певно, щоб переосмислити такий шмат життя і знайти для нього потрібну форму, мені знадобилося саме стільки часу – не менше і не більше.

Думаю, це ті, хто знає, як воно – зростати у світі постійних змін: довкола, в родині та всередині себе. Вони – ті, хто врешті зміни приймає, але разом із тим не може викинути з голови все те хороше і погане, що цим змінам передувало. Просто іноді буває дуже важко знайти у тому, що стається, якийсь сенс. Не раз чув від друзів, що цей роман місцями змушує переживати їх не найприємніші відчуття і думати про не найприємніші речі. Дійсно, у «ТАДУШі» є багато таких відчуттів і речей, але вони – наче плата за те, що завжди знаходиш у кінці. Тому ризикну додати, що цей текст буде актуальним для того, хто не боїться темряви і цінує світло.

Наразі я працюю над новою книжкою, і саме в її силовому полі перебуваю. Про «ТАДУШ» думаю, як про щось, що тепер існує без мене та окремо від мене. У певному значенні «ТАДУШ» – це вже минуле. Але таке минуле, в якому я врешті знайшов – а насправді створив – сенс. Цей текст багато в чому автобіографічний, але місцями ця справжня реальність нагадуватиме вигляд шкарпетки навиворіт. Особливо для тих, хто якось із нею пов’язаний. Тут можу лише сподіватися на їхнє розуміння та, може, навіть прощення.

Першими літературними захопленнями були Поланік, Кафка та бітники. До Керуака і досі зрідка повертаюся. Свого часу велике враження справили трилогія Аготи Крістоф та «Соляріс» Станіслава Лема. Те саме стосується «Пляжу» Алекса Гарленда і всіх проектів, де він був задіяний, починаючи з ролі сценариста і закінчуючи роллю режисера. Обожнюю Курта Воннеґута та Філіпа Діка (палкий привіт komubook). Люблю експериментальну (але не надто) прозу.

«ТАДУШ» зачіпає багато актуальних тем, але навряд дає якісь відповіді. Не впевнений, що вони мене самого цікавлять. Більшість із них – відповідей – і так усім відомі, але не схоже, що вони – це саме те, що в результаті нам потрібно. ТАДУШ дав мені відчуття та розуміння певних речей. Маю надію, що (як мінімум) так він спрацює і для тих, хто його прочитає.

З Артемом Поспєловим спілкувалася Інга Кейван