«Кімната для печалі» – нова збірка сюжетно не пов’язаних між собою оповідань Андрія Любки, які, однак, можна вважати й романом, якщо прийняти тезу, що головним героєм цього роману є самотність. Покинуті, ревниві, зовсім юні й поглинуті спогадами про вже прожите життя – усі ці люди на межі відчаю знаходять власне місце для плекання туги, кімнату для печалі, захисну мушлю. Знаходять, бо знають: саме самотність – найприродніший стан людини.
Коментарі
На найвищому п’єдесталі в «Кімнаті для печалі» стоїть людська самотність, а за нею – шлейф із ностальгії, меланхолії, туги, смутку та печалі. Однак, ні почуття пригніченості, ні депресивної задавленості по собі книжка не залишає, бо її печаль – світла, чиста і навіть якась поетична. Печаль, яка уповільнює серцевий ритм та зупиняє невблаганний час.