- Рік видання: 2025
- К-ть стор.: 96
- ISBN: 978-617-614-711-4
- Видавництво: Чорні вівці adult
- Переклад: Юлія Полтавець
- Художнє оформлення: Анна Стьопіна
Цією оповіддю Ґеорґі Ґосподінов запрошує читача у звивисту подорож власними спогадами.
Це щира, а тому місцями й щемлива, розповідь письменника про себе: своє дитинство, родину й мовно-культурну самобутність своєї країни, в якій особливе місце займає невимовна особлива тъга, той багаж, що його накопичили багато поколінь. Автор зазирає в глибини свого буття — і відкриває нам таємниці творчості й народження себе як письменника, знайомлячи нас водночас зі своєї батьківщиною.
...Хтось займається контрабандою цигарок і алкоголю, хтось — зброї, а наш товар невидимий і тому небезпечніший. Сканери його не помічають.
Ми носимо прихований надлишковий багаж історій, своїх і чужих.
Письменники, перекладачі й контрабандисти насправді роблять одне й те саме — перекладають, тобто переносять, переміщують бажане, цінне, відсутнє, пригнічене, заборонене...
"Хтось займається контрабандою цигарок і алкоголю, хтось – зброї, а наш товар невидимий і тому небезпечніший. Сканери його не помічають. Ми носимо прихований надлишковий багаж інсторій, своїх і чужих. Я походжу з краю, де люди звикли замовчувати свої історії чи розповідати їх таємно. З краю нерозказаного смутку, де є цілі приховані його поклади".
Автор наводить численні приклади туги за речами, які були заборонені під час його дитинства в Болгарії: торти, шоколад, поїздки за кордон, джинси та поп-музика. Думаю, ця тенденція спостерігалася також і в Україні, бо я мимоволі згадала історії, які розповідала мені мама про те ж саме.
В одному з розділів Ґосподінов роздумує над словом тъга – "це не sadness, не зовсім sorrow і не меланхолія… Ніби намагаєшся проковтнути щось таке, чого не хочеш сказати, не можеш сказати, якийсь прихований здушений плач".
Хоч я і не повністю могла розуміти конкретні речі (та їх відсутність) з дитинства автора, проте думками поверталась до свого. Я людина дуже меланхолійна і зараз з вами поділюсь дечим інтимним. В цій книзі є думка, яка дуже довго сиділа в мене в голові, але я не могла її сформулювати та висловити. Я перечитала це речення двічі, тричі і в мене на очі виступили сльози. ????
"Моїми особистим відкриттям і розчаруванням стало те, що дитинство не живе в місцях нашого дитинства."
Хочу відзначити, що надзвичайно мені сподобався 16 розділ - що було б, якби світ вирішив послуговуватися історіями замість грошей? Ідея торкнулась мого серця, наскільки кращим би був світ з такою валютою.
"Значно важче вдарити, поранити чи вбити людину, яка щойно розповіла тобі свою історію. А для такого світу, як нинішній, це має надважливе значення. Обмін історіями рятує життя".
Ця книга — це подорож покрита туманом забутих моментів, така собі територія серпанку, у якому зависли всі спогади. Загалом, для мене це було дуже медитативно, меланхолійно та близько. Мені хотілось розплакатись декілька разів, але разом з тим душу огортало приємне тепло, як тоді, коли хтось рідний вкривав мене пледом, коли я маленька часто засинала на дивані.