- Рік видання: 2025
- К-ть стор.: 320
- ISBN: 978-617-614-717-6
- Видавництво: 21
- Переклад: Ліна Мельник
- Художнє оформлення: Анна Стьопіна
«Мене звуть Календар» — щоденник, який охоплює рік життя хлопця на ім’я Оскарс. Та в маленькому містечку, де він мешкає, його називають Календар. Чому? Про це довідаєтеся на сторінках роману. Здавалося б, ця книжка — просто рефлексії дивака, який тиняється містом і записує свої думки, утім поступово навколо Оскара й календаря зав’язується сюжет, у якому переплітаються і соціальна, і любовна, і навіть детективна лінії. «Мене звуть Календар» — сповнений блискучого гумору й неймовірної глибини роман, що допомагає поглянути на життя під іншим кутом. Ця розповідь про важливість спільноти, про дружбу та підтримку, а ще про доброту до інших людей, яка нагадує, що кожен з нас цінний і заслуговує на любов.
This book was published with the support of the Latvian Literature platform
Ця книжка видана за підтримки латвійської літературної платформи
Якщо ви шукаєте історію, яка переверне ваше уявлення про "нормальність" і подарує найчистіші емоції, — візьміть "Мене звуть Календар" латвійського письменника Андріса Калнозолса.
Це не просто роман. Це щоденник Оскарса, якого всі в містечку називають Календарем, бо він знає напам’ять усі іменини. І це, на перший погляд, все, що від нього потрібно. Але насправді його щоденник — це джерело великої, нехитрої мудрості.
Світ очима Календаря
Читаючи, ми занурюємося в особливу манеру оповіді Оскарса. Його думки здаються непослідовними — перелік іменин, ремонт лавки, роздуми про Бога, незрозуміла розмова на вулиці.
Але ця фрагментарність є його внутрішньою логікою! Чим далі, тим більше розумієш, що це найчесніший, найщиріший погляд на світ. Він не вміє брехати і не бачить зла, він бачить тільки конкретні речі: що треба допомогти, що треба полагодити, і що треба любити.
Історія про любов, що не має меж
Я не могла стримати сліз, читаючи про глибоке і чисте кохання Оскара. Це не прагнення володіти, а жертовне бажання щастя для цієї "найгарнішої" дівчини.
Але не менш зворушливою є історія матері Оскара. Як важко читати про її постійну турботу, про її біль, коли їй доводиться віддавати єдиного сина у клініку. Ця жінка — справжній символ беззастережної, вічної материнської любові.
Хотілося обійняти їх обох!????
Герой, що об'єднує світ
Оскарс — це не тягар, а невидимий цемент громади. Він, сам того не усвідомлюючи, повертає сенс життя літнім і самотнім людям. Вони стають потрібними, і усвідомлення цього дарує їм усім радість та надію.
Моя асоціація: за глибиною, формою та емоційним впливом ця книга стоїть на одній полиці з "Квітами для Елджернона", а за добротою і впливом на світ — із фільмом "Форрест Ґамп".
Кому варто прочитати?
Усім, хто цінує гуманістичну прозу,
Хто готовий бачити світ не лише очима "норми",
І тим, хто вірить, що доброта, навіть незграбна, завжди перемагає.