МИ РОБИЛИ БОМБИ ДЛЯ ГІТЛЕРА

Ліду та її молодшу сестру захоплюють і розділяють нацисти. Ліду відправляють у трудовий табір, де вона працює від зорі до зорі тільки на хлібі та юшці, одягнена в одну лише тоненьку сукню і без взуття. Навіть якщо їй удасться пережити війну, як вона знову знайде свою сестру?

We acknowledge the support of the Canada Council for the Arts for this translation.

Федорович Юлія Анатоліївна 20.06.2024

"Красу можна створювати де завгодно".

"Будьте корисні, інакше вас уб'ють".

Чи є мірка життєвих випробувань?

На мою думку, випробування, які випали на долю старшої сестри ЛІДИ були значно важчими, ніж ті, через які довелося пройти молодшій Наді.

Спогади Ліди вирізняються чіткістю. Вона ясно пам'ятає те, що трапилося, коли відступали радянські війська і на зміну їм прийшли німці. І те, як полегшення і мрії людей про спокійне життя розбилися на друзки.

Ліда потрапляє у нацистський полон в нестерпні умови, в яких, здавалося б, навіть худобу не утримують. Жахливе відношення нацистів до недолюдей-слов'ян Ліда випробовує на собі. Антисанітарія, миска супу і шматок хліба із тирси - все, що очікує на дитину, якій заледве виповнилося дев'ять. А ще непомірна рабська праця та постійний супровід смерті.

І тоді, коли здавалося б мають мати місце лише інстинкти виживання, беруть вгору доброта, співчуття і людяність.

Лише думка про сестру зігріває Ліду, відповідальність за неї змушує її бути сильною.
А ще Ліда постійно намагається пробудити в пам'яті тонкий аромат бузку, але навколо лише запах гнилі та смерті. Та навіть тут дівчинка знаходить друзів, сестру свого серця та брата свого серця, які підтримують її морально.

Ця книга видалась мені навіть сильнішою за першу частину. Щоб її написати, авторка зібрала розповіді багатьох рабських робітників, які поділилися з нею своїми особистими історіями.

Деякі факти я не знала, і вони мене направду шокували. Хто такі остарбайтери, чому після війни радянський союз так вперто намагався повернути додому своїх біженців - дізнаєтесь, коли прочитаєте цю книгу.

Я дуже співчувала Ліді, вболівала за всіх дітей, на долю яких припали недитячі випробування. Пелена із сліз застилала мені очі. Бо важко читати, що дитина мріє про вовняні шкарпетки, які зігріють її зранені ноги, і про шматок хліба , який втамує її голод.

Ця глибока книга змушує переосмислити своє життя, цінувати близьких і ті прості речі, які оточують нас щодня, та пам'ятати нашу історію, щоб такі жахливі її сторінки більше ніколи не повторилися

"Між нацистами й совєтами була лиш одна відмінність: совєти вбивали під покровом ночі, а нацисти посеред білого дня".