Ернст Юнґер «В сталевих грозах». Чернівці Книги – ХХІ. 2014. Переклад із німецької – Юрко Прохасько
Перша світова війна ніколи не була в Україні надто популярною темою як у літературі, так і у суспільстві загалом. Знання про цей період європейської історії зазвичай зредуковані в українців до мінімуму і навіть із популярних свого часу романів Ремарка читачі радше пам`ятають загальний романтичний настрій і героїчну риторику військових буднів, аніж хронологію чи топоніміку якоїсь конкретної війни. Битва на Соммі, під Камбре, окопна війна у Фландрії – усе це реалії значно більш далекі, ніж навіть Тридцятирічна війна, не кажучи вже про Другу світову.
Ця війна наздогнала українців несподівано через століття. Книги, перекладені і видані з нагоди столітнього ювілею Першої світової, читаються зараз в Україні як свіжонаписані нотатки з власних фронтів. Це стосується, наприклад, романів Ремарка, і насамперед його вперше перекладеного цього року українською «Повернення», у якому хлопчаки, забрані на фронт зі шкільної лави, повертаються з війни і опиняються не лише в іншій країні, охопленій економічною кризою та революцією, а і в цілковито іншій реальності власного приватного оточення. Їхні тіла все ще пасують у колишні шкільні форми і за шкільні парти, але самі вони вже стали надто дорослими і більше не можуть втиснутися у світ звичного колись шкільного і домашнього життя. Географічна мапа для них тепер уже показує не стільки реальну топоніміку, скільки місця минулих битв, втрат, поховань, поранень і коротких хвиль відпочинку. Мирна дійсність викреслила їх і забула, продовжуючи існування так, ніби війни ніколи і не було. І змиритися з цим виявляється значно важче, ніж із труднощами і небезпеками військового часу.
Книга Ернста Юнґера «В сталевих грозах» (In Stahlgewittern), перекладена Юрком Прохаськом і вперше видана українською, -- це щоденник такого ж німецького юнака, який пройшов усю війну, ретельно, хоча і вкрай лаконічно записуючи свої відчуття і враження. Ернст Юнґер і справді пройшов усю Першу світову війну, а за нею і другу, вийшов із обох цілим і дожив до поважного патріаршого 102-річного віку. Ім`я цього автора викликає у німецьких читачів неоднозначні реакції. Одні різко засуджують його як консервативного мілітариста і праворадикала, прихильника ідей націонал-соціалізму. Інші стверджують, що його відданість цим ідеям і правий консерватизм були далеко не настільки радикальними, як, скажімо, у Мартіна Гайдеґґера чи Ґотфріда Бенна, що він служив у нацистській армії лише як офіцер, слухняно виконуючи накази і зберігаючи дистанцію у ідеологічних питаннях. За ставленням до особистості цього автора часто судять про політичні погляди. Того, хто офіційно висловлюється прихильно про Юнґера, відразу ж запідозрюють у праворадикальних поглядах. Таким же проблематичним є і ставлення до його творів. З одного боку – це безперечна класика високого естетичного рівня, з іншого боку – частина важкого і неприємного періоду німецької історії.
Книга «В сталевих грозах» була неодноразово відредагована і перевидана автором, існує сім її різних редакцій. Ця книга зробила Юнґера відомим і досі залишається чи не найпопулярнішим його твором. Майже телеграфний стиль більшості цих нотаток передає конденсований ритм військового життя, у якому все відбувається миттєво – щойно герой сварився із ординарцем через пересолену яєшню на сніданок перед боєм, а за мить кількох його товаришів, із якими разом він снідав, уже скосили ворожі кулі. Щойно мешканці Камбре розповідали героєві кумедні історії про сусідів, але не встигаєш перегорнути сторінку, і вже будівля за будівлею вибухають, змушуючи персонажів ховатися, тікати, помирати з недорозказаною історією на вустах. Те, про що думає герой цих нотаток, іноді несподіване – це далеко не завжди пов`язане з війною та небезпекою, часом – це просто думки ще дуже молодого юнака, життя якого може обірватися у будь-який момент, тому у цьому житті немає нічого другорядного, все однаково важливе і значуще:
«Земля хиталась, як корабельна палуба, від близьких і дуже близьких ударів. Ми готувалися до кінця.
Насунувши каску глибоко на чоло, я пережовував люльку, не відводив погляду від дороги, на якій уламки заліза, спадаючи, викрешували іскри об каміння, і з успіхом набирався відваги у власних філософуваннях. Химерні думки шугали в моїй голові. Скажімо, я жваво розмірковував про французький копійчаний роман «Le vautour de la Sierra», який потрапив мені до рук у Камбре. Кілька разів мугикав я слова Ариосто: «Велике серце не боїться смерті, коли б та не прийшла, аби лиш славна». Це викликало якесь приємне сп`яніння, подібне до того, яке переживаєш на «відьомських гойдалках». Коли снаряди давали вухові трохи перепочити, я чув уривки прекрасної пісні про Чорного Кита в Аскалоні й був переконаний, що мій приятель Кіус здурів»
Книга на сайті видавництва