«Зараз на Заході близько 95% цивільних справ розв’язуються на досудовій стадії… це обов’язкова стадія досудового провадження», — такою разючою статистикою розпочинається книжка Богдана Лека та Галини Чуйко «Медіація» (Чернівці: Книги-ХХІ). Процес залагодження конфліктів і зветься медіацією. І стосується цей процес не лише, скажімо, майнових, спадкових або сусідських суперечок — а чи не всіх людських взаємин. Авжеж, якщо замислитися, як пропонують автори, то «виявляється, ми все життя тільки тим і займаємося, що ведемо переговори».
Такий несподіваний погляд на життєвий плин філософи фіксували здавна. У середині ХVІІ століття Томас Гоббс у своєму славетному «Левіафані» сформулював низку законів для соціуму. Один із них стосувався саме посередників у конфліктах, яким мусить належати недоторканність, оскільки медіатори є гарантами миру — в широкому розумінні: миру, як побутової злагоди, і миру, як припинення війни. Саме цей аспект медіації набув сьогодні головної уваги.
Хоч термін «медіація» звучить для пересічного читача як поняттєва новація, для спеціалістів він давно не є екзотикою. Вже шостий рік при Києво-Могилянській школі бізнесу працює Український центр медіації. 2010 року до Верховної Ради надійшов проект закону «Про медіацію»; фахівці розкритикували його, і через рік з’явилася нова редакція — але документ досі не розглянутий парламентом.
Взагалі-то ця книжка адресована передовсім студентам курсу «Конфліктологія», та вона цілком згодиться для самонавчання, оскільки написана жваво й часом просто дотепно. Наприклад, ось так марковано ланцюжок ескалації конфлікту (будь-якого, не лише збройного): напруга — суперечка — перехід до дії — союзники — втрата самоконтролю — погрози — знищення — вибух — біля розбитого корита.
Окрім екскурсів до історії виникнення і становлення медіації як поважної професійної діяльності, тут подані секрети посередників-фахівців у ментально різних суспільствах (приміром, техніки японських лобістів). Подано низку тестів для оцінки комунікативних вмінь, самоконтролю, здатності слухати іншого, розпізнавати емоційно-психологічні стани сторін суперечки тощо. Для тих, кого усе це цікавить глибше, аніж сторонніх спостерігачів, запропоновано модульну систему оволодіння навичками переговірника. Наприкінці, ясна річ, — термінологічний словник.
У додатках — документи ООН та ЄС, що регламентують процес медіації, які й призвели до разючого розвантаження судових інстанцій, як про те згадано на початку.