«Цісар Америки» — одна з найвідоміших книжок австрійського літератора й журналіста, дослідника східноевропейської історії Мартина Полака. 2011 року автор отримав за неї нагороду Ляйпцизького книжкового ярмарку за «европейське взаєморозуміння».
Це документальне дослідження міґраційного руху в Галичині кінця ХІХ — початку ХХ століття, коли через злидні з галицьких сіл і містечок (нинішня територія Польщі й України) поодинці і цілими родинами виїздили тисячі людей — передовсім «русинів»-українців, поляків та євреїв. Дехто з них справді здобував успіх і знаходив по той бік океану омріяне «сите життя», але на більшість чекала не «американська мрія», а поневіряння й злидні, а то й епідемії та смерть у чужому краю.
Полак оповідає десятки індивідуальних історій — і тріюмфів, і поразок, а інколи й просто курйозів, у які часом важко повірити, хоч усі вони базуються на реальних фактах. Матеріяли для книжки дослідник шукав у тогочасній періодиці, насамперед у бібліотеці Яґелонського університету, а також у Державному архіві Кракова. Та, як і в «Мерці у бункері» (2004), документальну основу автор використовує не для академічного наукового дослідження (із сотнями необхідних посилань і коментарів), а для книжки, написаної в напівесеїстичному-напіврепортажному жанрі. Тут це переважно кількасторінкові оповідки, які, втім, ніколи не переступають меж «літератури факту». Автор не лише не «довигадує» історій своїх персонажів, чиї сліди загубилися в невідомості, про що він завжди інформує авдиторію, а й послідовно уникає узагальнень, хоча нерідко читачі роблять їх самостійно, як і знаходять численні аналогії зі значно новішою історією.
«Велика втеча» розпочинається в останні десятиліття ХІХ століття, поступово набирає щораз більших обертів і несподівано уривається з початком Першої світової війни, а вже 1918 року «разом із Дунайською монархією» зникає і сама «коронна земля Галичина».
Левову частку сюжетів пов’язано з міґраційними злочинами, розмаїття яких справді вражає уяву. Це і численні (і нерідко доволі примітивні) махінації, розроблені для видурювання останніх грошей у легковірних і переважно неграмотних селян; і «санкціоновані» корумпованими чиновниками фіктивні «контори» в містах, які обіцяли надійний прихисток і роботу, а насправді не ґарантували бодай відносно безпечної мандрівки чи навіть прибуття в обіцяну країну; і розгалужена система торгівлі людьми та проституції, жертвами якої часто ставали якраз мешканки Галичини; і діяльність місцевих «американців» — учорашніх сусідів, які повернулися додому й тепер заробляли на життя «вербуванням» нових міґрантів тощо. Еміґрація в цій книжці — це не обов’язково рух в одному напрямку: Полак присвячує чимало уваги й долям постійних і тимчасових «повертанців», дехто з яких перетинав океан до десятка разів і поступово перевозив на новий континент ледь не половину свого села.
Другий наскрізний мотив книжки пов’язано зі злиденністю Галичини межі століть: тут автор нерідко вдається до статистики і фактів мікроісторичного рівня, розповідаючи про ситуацію в окремих селах, а то й долі вибраних родин. Наслідками цієї злиденности були, з одного боку, міґраційна «лихоманка» (яка багатьом здавалася єдиною альтернативою до приречено вбогого існування вдома), а з другого — дедалі сильніша ворожість до «іншого» всередині місцевої спільноти (в одному з останніх розділів ідеться про галицький антисемітизм та антиєврейські погроми початку ХХ століття).
Водночас, попри фактологічну захопливість і насиченість «Цісаря Америки», оповідний стиль Мартина Полака не спонукає до цілковитого занурення в епоху, як і співпереживання десяткам персонажів. Автор жодного разу не дає читачам забути, що перед ними документальне дослідження, а не художня література.