Історія перша, маскулінна
Теоретики феміністичних і гендерних студій часто розглядають традиційну історію (англійською «history») як «his story» («його історія»), оскільки це історія генералів і завойовників, суцільних воєн, де істотно бракує жіночої складової. Можна припустити, що феміністки затаврували б роман «Якоб вирішує любити» як продовження чоловічої нарації і опис суто чоловічої історії з доволі типовими жіночими образами.
У романі – життєпис чотирьох чоловіків: Якоба-батька, Якоба-сина і двох їхніх далеких родичів. Жодного з цих чоловіків не назвеш ані привабливим персонажем, ані цікавим психологічним типом, але всі чотири у фокусі, на відміну від їхніх значно цікавіших і менш прописаних жінок.
Батько Якоба – бідний, простий і прямий до неможливого чоловік, який, побачивши в газеті фото заможної жінки, вирішує, що мусить з нею одружитись. Романтичні почуття? Нічого подібного. У неї є земля, гроші, зате нема чоловіка, щоб продовжити свій рід, і бракує приязні сусідів. Якоб не має жодних сумнівів у своєму успіху.
Він самовпевнено приходить підкорити жінку, яка самостійно веде господарство, яка для того, щоб не жити в бідності, їздила працювати в Америку, жінки, яка пишається своїм родом. Вона дивується пропозиції цього «завойовника», але, майже не роздумуючи, погоджується одружитись з чоловіком без прізвища, грошей і хоч якогось виховання. І цей момент миттєвого завоювання викликає великий спротив.
Чому образ доволі сильної жінки з таким потенціалом скоряється перед першим-ліпшим самцем?! Хоча цей потенціал матері Якоба автор підважує: ніде не йдеться про те, чим займалась ця жінка в Америці, проте всі подейкують, що проституцією. Тобто нам нав’язують ще одне кліше: жінка може заробити гроші, лише віддавши чоловіку свої тіло.
Від цього шлюбу народжується Якоб (той, Якоб, який за назвою роману вирішує любити). Це фізично слабкий хлопчик, чия неміч постійно дратує його підкреслено маскулінного батька. Але після того, як Якоб-батько без роздумів здає сина росіянам на роботу в Сибір, Якобу-сину доводиться опанувати маскулінну «філософію» і стати сильним, щоб мати змогу повернутись і спробувати відвоювати свої права на землю і місце в родині. Хоча до вимушеної маскулінізації Якоб провів доволі приємне дитинство і трошки юності, будучи слабким, емоційним і схильним до інтелектуальної діяльності хлопцем.
Далекий родич, дезертир лотаринжець Каспар Обертин теж виглядає малоприємним. Він повернувся у своє село, де переплутав будинки і вбив власників (як він гадав) свого дому і взяв за дружину дівчину звідти – типове завоювання. При цьому Каспар не відчуває ніякої провини: вони перші почали обороняти дім замість того, щоб поговорити, вони й винні. Щоправда, Каспарова «бранка» помститься йому за свій полон, але це буде згодом.
До речі, сам Флореску походить з Тімішоара, поруч з яким розташувалось місце дії більшої частини роману, Грозенау. Звідти він ще в дитинстві втік з батьками на Захід від режиму Чаушеску. Тож хоч роман хронологічно не торкається особистої історії автора, проте цілком може передавати типологічно подібні досвіди. Наразі письменник живе у Швейцарії, пише німецькою, але його думки, як бачимо, спрямовані в Румунію.
http://www.chytomo.com/issued/za-zachinenimi-dverima-ishhe-raz-pro-rodinni-istoriii