Олександр Бойченко

Олександр Бойченко (15 грудня 1970) – український літературознавець, літературний критик, есеїст, публіцист, перекладач, літературний редактор.

Навчався за спеціальністю «Російська мова та література» у Чернівецькому університеті імені Юрія Федьковича, який закінчив 1992 року. Захистив 1996 року кандидатську дисертацію «Суд над Сократом у європейській літературі: функціонування традиційної структури». До 2008 року був викладачем університету, працював на кафедрі теорії та історії світової літератури.

У 2002-2010 роках співредагував (разом із Юрієм Андруховичем) інтернет-часопис «Потяг 76», у 2008-2011 був редактором «Трохи культури» – додатку до чернівецької газети «Молодий буковинець», у різні часи писав літературно-критичні та інші статті для таких видань, як «Дзеркало тижня», «Книжник-Review», «Post-Поступ», «Український Журнал». Нині – колумніст журналу «Країна» та інтернет-видання «Збруч».

Автор різножанрових збірок текстів «Щось на кшталт шатокуа» («Книжка року 2003» у номінації «Есеїстика»), «Шатокуа плюс» (2004), «Аби книжка» (2011), «Мої серед чужих» (2012, 2017), «Більше / менше» (премія імені Юрія Шевельова за модерну есеїстику, 2015), «50 відсотків рації» (2016): http://www.books-xxi.com.ua/catalog/suchukrlit/brand-bojchenkooleksandr.

Триразовий стипендіат Gaude Polonia.

Олександр Бойченко перекладає українською з польської та російської.

З російської переклав роман Віктора Єрофєєва «Хороший Сталін» і повість Ігоря Померанцева «Баскський собака». З польської – п’єси «Пісочниця» і «Перший раз» Міхала Вальчака, «Валіза» Малґожати Сікорської-Міщук, «Тикоцін» Павела Демірського і Міхала Задари, кілька десятків творів «малої форми» Лєшека Колаковського, Юзефа Гена, Яна Гімільсбаха, Ольги Токарчук, Анджея Стасюка та ін.

Для «Видавництва 21» Олександр Бойченко здійснив переклади з польської

• роману Даніеля Одії «ТАРТАК»: http://www.books-xxi.com.ua/products/tartak;
• збірки оповідань Тадеуша Боровського «У НАС, В АУШВІЦІ...»: http://www.books-xxi.com.ua/products/u-nas-v-aushvitsi;
• автобіографічного роману Марека Гласка «Красиві двадцятилітні»: http://www.books-xxi.com.ua/products/krasivi-dvadtsyatilitni.

    ПРЯМА МОВА          

Про Даніеля Одію: …він не бавиться зі своїми героями і, водночас, не складає про них суто журналістських репортажів. Як людина він справді не може їм допомогти, але як письменник – намагається їх роздивитися, почути і показати нам. При цьому безпросвітна реальність його творів час від часу все-таки освітлюється специфічним гумором, а бридкі натуралістичні подробиці час від часу ненав’язливо доростають до рівня символів.

Про Тадеуша Боровського: Моторошна сила прози Боровського полягає в тому, що він з якоюсь потойбічною – по той бік добра і зла – стилістичною байдужістю показує нам «будні» табірного комплексу Аушвіц-Біркенау. […]. Чи така «цинічна» і «нігілістична література» не підштовхує читача до думки, ніби концтабори не були аж такими страшними, як їх малюють? Якраз навпаки. Людська психіка влаштована так, що розмови про мільйони загиблих сприймаються нею, як абстрактна статистика. Тим часом реалістичні деталі Боровського змушують відчути матеріальність концтабору: цей ґротескний світ – не вигадка фантаста. Створений спільними зусиллями катів та їхніх жертв, він справді існує.

Про Марека Гласка: Внутрішня вразливість і зовнішня брутальність, імпульсивна щирість і хитрий розрахунок, бездонний розпач і безжалісний гумор, одне велике кохання і сотні юних коханок, безглузді п’яні дебоші і безкомпромісна війна за людську гідність: які риси в цьому портреті митця замолоду слід вважати більш реалістичними? Гадаю, для читача це питання другорядне. Життя МарекаГласка давно перетворилося на міф, а для міфу його власна логіка, здатна примирювати бінарні опозиції, важливіша за емпіричні докази.