У той час, поки читацька аудиторія завзято і небайдуже обговорювала книгу малої прози Артема Чапая «The Ukraine», письменник не менш завзято і небайдуже працював над новою книгою, долю якої знову довірив «Видавництву 21», в якому вона вийшла в останні дні серпня і літа – прямо під 26BookForum. Це роман (або за авторським визначенням, поема-рондель) «Дивні люди» (замовляйте за акційою ціною на сайті видавництва), в якому Артем Чапай розкрився як самобутній автор суто художньої прози.

Головний герой «Дивних людей» – наш сучасник неандерталець Стьопа Вовк, якого українські вчені відтворили за ДНК одного із його прапра…пращурів. Стьопа-неандерталець, єдиний представник свого роду, живе серед сапієнсів (так він називає звичайних людей), розмірковує про них і часто дивується їм. Стьопа – персонаж, який одразу ламає безліч стереотипів (зрештою, це є визначальною складовою світогляду автора). Він не дикун, він лагідний, дуже добрий, зворушливий, інтелектуал, безпосередній, його наївність – результат відмінного від сапієнсів світосприйняття, метальних особливостей.

В основі «Дивних людей» – потік внутрішнього мовлення Стьопи-неандертальця, що перемежовується з діалогами та полілогами. Тому мова є дуже важливою матерією цього тексту та вагомою складовою стилю Артема Чапая – автора «Дивних людей» і, зокрема, забезпечує цілковиту довіру до художньої реальності, ним створеної. Мова роману жива, персонажі розмовляють так, як, власне, і належиться їхнім прототипам.

А ще текст дуже дотепний, з елементами гротеску і трагікомедії, у нього є свій голос, колорит, динаміка, несподівані повороти сюжетної лінії. Нудитися не доведеться – це точно. Читати «Дивних людей» – наче подивитися на себе у дзеркало, адже всі ми – дивні люди, ну і може, трохи неандартальці, а також можливість побачити світ очима іншого, почути його голос.

Та поки читачі ще не мали можливості прочитати новий роман Артема Чапая, «Видавництво 21» пропонує побачити його очима автора, з яким поспілкувалося з нагоди виходу «Дивних людей».

Артем Чапай. Фото: ©Анастасія Телікова

  1. Артеме, скільки ти працював над романом?

Значно довше, ніж міг би. Просто ще ніколи не отримував аж такого задоволення від писання - от я його й розтягував. Ну, і не хотілося розлучатись із персонажами. Здається, все почалося з кількох: «Українські вчені відтворили за ДНК неандертальця. Знаю, це звучить неймовірно і трохи дивно...». А далі йшов за текстом.

  1. Ти заклав якийсь особливий підтекст у визначення піджанру свого роману як поеми-ронделю чи це стосується суто архітектоніки?

Архітектоніки також. І стилю. Щодо «ронделю» стає очевидно, до кінця дочитавши книжку. Щодо «поеми». Я разів п’ять переписував, відміряв кожне слово в кожному реченні – якщо спробувати читати повільно, можна відчути ритм. Але, якщо не хочеться – це необов’язково, на сприйняття сюжету не впливає.

Проте, звісно, є й підтекст. Визначення жанру – амбітна відсилка до роману «Мертві душі» Гоголя, який було підписано «поема». «Дивні люди» дуже відрізняються – але це також спроба зобразити людські типажі епохи. 

  1. Твій роман написано просторіччям. Це стьоб над просторіччям чи над літературною мовою та їхніми носіями відповідно? Чи може, ти зробив свій внесок у давню дискусію: просторіччя – суржик чи прамова?

Це не стьоб, це любов і повага. До того ж, оповідь ведеться від першої особи – а герой повинен говорити відповідно до свого середовища й освіти, що він і пояснює: «Пойміть правильно».

У чомусь це також полеміка. Герой міркує над тим, як це в книжці, яку він прочитав, «умудряються» говорити чистою мовою бандити чи агрономи. У «Дивних людях» є ще епізодичний, але для мене дуже важливий герой, Толік-алкоголік. Він теж пояснює, чому суржик.

  1. Скільки власне тебе у твоєму персонажеві?

На жаль, дуже мало. Стьопа Вовк – значно краща людина за мене. Ну і біографія інша. Я не виростав у секретному інституті, замаскованому під гаражний кооператив. І я сапієнс, а він неандерталець за характером.

А себе я зобразив у вигляді п’яного сентиментального завгоспа дяді Артьома, бо в цьому творі автор – лише завгосп. Тут найкраще вийшла оця заповідь «просто йди слідом за героями й за мовою». Часом на розвиток сюжету чи деталі характеру наштовхувала просто гра слів, яка з жарту ставала частиною твору. Це також і вплив Стьопи – адже він, як велика дитина, деякі метафори сприймає буквально.

  1. Які головні меседжі твого роману?

Ну, якщо там є «меседжі», то головні стають очевидними в самому кінці, й називати їх буде спойлером. Я б радше говорив про «дух» – а він незмінний: така собі універсальна любов, тільки світська. Стьопа Вовк – він же трохи «син людський», у книзі на це багато натяків. Але при цьому весь час втирає іншим про шимпанзе, генетику й еволюцію – зі зрозумілих причин чи, як він каже, "по понятним причинам". 

  1. «Улісс» тебе, часом, не надихав?

Я міг би сходу назвати з десяток книжок, які надихали, й одну вже називав. Але якраз впливу «Улісса» не помітив.

  1. Читаючи «Дивних людей», не можна не помітити твій інтерес до генетики та психоаналізу. Ти вважаєш, що витіснення – це не лише захист від конфліктів, травм, а й від генотипу?

А це не мій інтерес, це інтерес Стьопи Вовка. До того ж, він заявляє, що це сапієнси «витісняють», а він, навпаки, все надто добре пам'ятає й тому повинен вдаватися до активного заперечення.

  1. Заходячи у твій текст, непросто вийти – через, не сприйми банально, художню правду. Створена тобою смислова картина прив'язує до себе емоційно, інформаційно (ментально тобто). Як довго ти виходив із свого тексту? І чи вийшов, власне? Зрештою, куди плануєш іти далі?

Чесно кажучи, мене це турбує. Я боюся, чи зможу колись написати щось краще, чи не стану автором «Дивних людей», який також писав дещо інше. Так часто стається, он навіть Флобер під кінець життя через це не любив свою «Мадам Боварі». Правда, не знаю, як я зможу незлюбити Стьопу Вовка. 

Поки що ціле літо взагалі нічого не писав, відпочивав і від дітей справжніх, і від цієї дитини – але пробую починати далі. На різних стадіях є три нових книжки, не знаю, за яку хапатись.

  1. Ще одне: на яку реакцію ти чекаєш? 

Я впевнений, декого книжка роздратує. В першу чергу мовних пуристів, бо ж вони читають багато і прочитають перші. Потім – моральних пуритан, якщо до них дійде сюжет і вони спробують прочитати й собі. Але то пусте. 

Зате більшість людей, яких я уявляю читачами «Дивних людей», отримають задоволення. Ну і навіть тим, хто дратуватиметься – нудно не буде, це точно.

І чомусь я впевнений: якщо якомусь із моїх персонажів судилося лишитися в пам'яті, в літературі – це буде Стьопа Вовк із «Дивних людей».

Перша презентація «Дивних людей» відбудеться 21 вересня під час 26BookForum (Львів, Академіка Філарета Колесси вулиця, 2 Tech StartUp School, 18:30 - 19:15).

Інга Кейван, PR-менеджер «Видавництва 21»

+38(096)532 92 36

+38(099)475 85 61

ikeyvan7612@gmail.com

https://www.facebook.com/profile.php?id=100001499791735