Автори

Минуле, як би ми його не розуміли, є всього тільки невдалою проекцією майбутнього, його завжди недосконалим наслідуванням.

Україна вкарбувалася в мою пам'ять і моє серце.

Дзеркальний короп
приправлений перцем
мовчав п’ятьма мовами

Я прокидаюсь важко і довго, тому що мені сняться цікаві сни. Прокидаюсь голодна і з почуттям внутрішнього поспішання – я скучаю за світом і чекаю, що хорошого і нового він для мене готує.

Зраджу Вам страшну таємницю: мова — це кара. У неї мають увійти усі речі, у ній вони мають щезнути, відповідно до своєї вини та її обсягу.

Уболівати за когось означає ідентифікувати себе з ним.

Для тебе, о вітчизно дорога,
Моя Йокасто, вічно емфатична,
Під кайфом вічно, сонячно-буха
І сонно-планетарно-лунатична.

Можливо, БОГ - це те, що ти відчуваєш...

Мені приємніше з мерцями, вони мені нічого не заподіють і теж люди.

Ніколи не співчувай людині, яка в руках тримає ніж.

Я думав про те, що все своє життя жив так, аби після моєї смерті по мені не залишилося жодного правдивого спогаду; тому я не говорив людям правди про себе і вигадував речі, яких ніколи не було.

Знаєш, інколи навіть Бог приходить зморений із роботи, знімає плаща, вмиває руки й обличчя, вмикає автовідповідач, а там - ніхто-нічого. Тоді він ставить чайника на плиту... а далі - звичайна процедура.

Любов варта всього – варта болю твого, варта твоїх розлук, варта відрази й мук, псячого злого виття, шаленства та милосердь. Варта навіть життя. Не кажучи вже про смерть.

...саме історія - або ж, ІСТОРІЇ - перемагають смерть. Поки ми їх творимо й переповідаємо, допоки їхні герої впливають на нас і змінюють.

Говорити правду, вірніше вміти говорити правду - означає володіти найскладнішим інструментом маніпулювання

Це ще нічого, гірше буває,

коли світ увесь - біль суцільний...

Найважче сказати про любов людям, яких найбільше любиш. Яких любиш так довго і всеохопно, що це стає само по собі зрозумілим. Адже і так ясно, що любиш цю людину, то навіщо їй про це казати? І люди мовчать роками, боячись осоромитися, відкритися, відчути себе беззахисними. Бо слово "люблю" робить людину беззахисною. І справжньою

Досвід ship life гранично розширив мій світогляд: нові знайомства з усього світу, подорожі, бізнес-уроки, перші зароблені тисячі доларів і відчуття того, що в житті все може швидко і радикально змінитись.

Тут, нагорі, панує вічний спокій - адже тут книжки! Навіть міль і мухи у цій комірці читають крихітні романи про комах.

може це зовсім не вірші

а розмальовані жаби

Причин, щоб піти на війну, точніше, щоб бути посланим на війну - вбивати і бути вбитим, жалюгідно померти, задихнутися, згоріти, втопитися, бути розірваним артилерійським снарядом чи пережованим танковими гусеницями, - не бракувало ніколи.

Маю австралійську вівчарку з кличкою, що як столиця Перу. Хотів би відчувати менше злості.

«Письменниця, художниця, повія», як за її бажанням викарбувано на надгробку, прожила яскраве і сповнене подій життя. Вона народилася у Лозанні, у родині вчителів-літературознавців, від яких отримала рідкісне ім'я на честь героїні фольклорної оповідки, зразка жіночого довготерпіння і покори. Однак Ґ різелідіс Реаль обрала бунт і волелюбність. Втративши надію заробити на життя малюванням і позуванням у художніх академіях, випускниця Цюрихської школи мистецтв була змушена на початку 60-х займатись проституцією у Німеччині, аби прогодувати дітей. Повернувшись до Швейцарії після низки пригод і поневірянь, Реаль на деякий час залишила проституцію, почала писати, зацікавилася театром, поезією. На хвилі боротьби за права повій у 70-х роках вона стала активісткою і долучилася до створення асоціації працівниць сфери сексуальних послу г «Аспазія» і документального архіву із дослідження проституції. Сьогодні автобіографічний, поетичний і мистецький спадок авторки здобув їй славу талановитої і знакової постаті у швейцарській та європейській літературах.

...батьки кажуть, що завдяки «Хронікам Архео» їхні діти підхопили читацьку бацилу, полюбили читати...

...весь світ здавався міражем, прозорою площиною, ніби все це скоро зникне...

Індивіда можна порівняти з окремим футболістом, мисленнєвий колектив - зі згуртованою командою, процес пізнання - з перебігом матчу.

І куди тепер? В невідгомонне.

Разом з каменем верстаєм путь.

Серце й серце, ваготою повне.

Стати важчим. Легшим буть.

Був собі заєць. Він якось у полі

серед капусти зайчиху знайшов.

Бо ніс його – штучка чутлива доволі,

раділи обоє: напевне, любов.